Читаем 1794 полностью

Дитя, яке вона носила, росло й росло. Живіт став такий великий, що вона вже не бачила своїх ніг, шкіра на ньому натяглася, як на барабані. Важко сказати, скільки часу залишилося до пологів, але точно небагато. Якось вона стала на коліна, щоб вимити пляму на підлозі, і животом торкнулася мостин. Маля штовхало ногами й крутилося, ніби хотіло якнайшвидше покинути свій перший дім, але ще трохи побоювалося і поки що залишалося там, у безпеці.

Карлові страшенно кортіло побачити внуча. Завжди прокидався раніше від Анни Стіни. Коли вона розплющувала очі, він уже сидів біля її ліжка зі свічкою, схвильований і занепокоєний.

— Як ти почуваєшся? Звати пупорізку?

Анна Стіна розуміє, що Карл Туліпан значно проник­ливіший, ніж дехто про нього думає. Він добре знав, що вона не його дочка, так само добре, як вона знала, що Туліпан — не її батько. Часом він дивився на неї з блиском в очах, що видавав їхню таємницю, і ніби мимохідь кидав якусь підказку:

— А раніше ти завжди їла правою рукою, Ловісо.

Тоді вона йому з награним здивуванням усміхалася:

— А й справді! Навіть не знаю, любий тату, що це на мене найшло!

Обоє сміялися на це, і ніколи вголос не казали й слова про свою безмовну угоду. Він вибрав мати її за дочку, а вона його — за батька, якого ніколи не мала.

2.

Анна Стіна не раз казала Карлові, щоб думав про своє здоров’я, особливо зараз, коли вона сама не могла йому допомагати, як раніше, бо час від часу мусила йти до своєї кімнати й годину чи дві перепочивати. Але він упертий. Може, це його спосіб боротьби зі старістю — щоразу доводити собі та їй, що він ще багато може. Безліч разів просила його не тягати самому діжки з пивом, попросити когось допомогти — а він тільки усміхався, трохи засоромлено, трохи гордо.

Сьогодні Анна Стіна дрімала довше, ніж звичайно, а прокинулася від якогось незрозумілого занепокоєння. Спустилася сходами, спираючись на стінку.

— Батьку!

Ніхто не озвався. «Мавпа» порожня, до відкриття ще година чи трохи більше. Скрізь лад. Вікно відчинене, щоб помита підлога швидше висохла, надворі кричить півень, і крик його відлунює у залі. Визирнула з вікна на подвір’я, де мале сусідське дівча перевіряє курячі гнізда й складає яйця до свого фартуха.

— Не бачила мого батька?

Дівчинка мотнула головою. Залишається тільки чекати, але щось Анні Стіні муляє, щось не дає спокою. Карл ніколи надовго не покидав корчми, навпаки, часом здавалося, що він до «Мавпи» приклеєний.

— А де Нільс?

Старший брат малої часом допомагає їм у господарстві. Але зараз саме хворий, каже дівчинка. Сподівається, що скоро одужає. Анна Стіна сідає на пень і рубає поліна на тріски, щоб якось згаяти час.

Його принесли на ношах, нашвидкуруч зроблених з двох жердин і мотузки. Загупали у двері, Анна Стіна відчинила й пустила. Двоє чоловіків, яких ніколи раніше не бачила, різко спитали, куди його віднести. Показала на сходи. Коли спустилися, з виразу облич було зрозуміло, що чекають за це винагороди. Дівчина наточила їм випити. Старший чоловік, тримаючи капелюха в руках, затримався трохи довше.

— Він упав нагорі біля криниці, як тільки відра підняв. Хтось упізнав, що це господар «Мавпи», і ми при­несли його сюди.

Анна Стіна зрозуміла, що сталося. Нільс не прийшов, а Карл не хотів чекати, узяв коромисло, відра й пішов на площу по воду, але впав під її тягарем. Дівчина намочила останніми краплями води з умивальника ганчірку й витерла чоло старого. Він притомний, але, здається, її не бачить. Водить очима туди-сюди, погляд ні на чому не зупиняється. Обличчя змінилося: правий кут рота не рухається, брова обвисла на праве око. Схоже, що йому відняло весь правий бік. Лівий бік живий: нога смикається, рукою безцільно махає в повітрі. Паралізований правий бік не дає піднятися. Карл Туліпан безпомічний, як перевернутий на спину хрущ. Намагається щось сказати, але з горла видушує тільки мукання і стогін, слів розібрати не вдається.

Анна Стіна послала сусідську дівчинку до лікаря, який іноді зазирав у цей квартал, але з’ясувалося, що вдома того немає — зайнятий з іншими пацієнтами. Поставила малу біля входу, щоб виглядала, коли лікар промайне серед інших відвідувачів, які стовпилися під дверима й нетерпляче стукали, бо корчма вже давно мала бути відчинена. Скоро з’явився і лікар, у чорному плащі, з торбою в руці. Тільки глянув, раз торкнувся пацієнта, зітхнув і оголосив діагноз:

— Калле спіткала апоплексія.

Не довелося навіть розпитувати — лікар не вперше таке бачив і знає, про що близькі питають у таких випадках.

— Важко сказати, чому це сталося. Причин багато. Саме життя — причина. Одне можна сказати точно: частіше це буває від віку й грішного життя. Зробити нічого не можна, тільки чекати — наука ще не знає ніяких ліків від цього. Дехто одужує, дехто ні. Час покаже. Але… Мусите бути вдячні, що ваш батько дожив до апоплексичного удару — багато людей помирає значно молодшими й набагато страшніше.

Попрощався з Анною Стіною, ковзнувши поглядом по її животу.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уральское эхо
Уральское эхо

Действие романа Николая Свечина «Уральское эхо» происходит летом 1913 года: в Петербурге пропал без вести надзиратель сыскной полиции. Тело не найдено, однако очевидно, что он убит преступниками.Подозрение падает на крупного столичного уголовного авторитета по кличке Граф Платов. Поиски убийцы зашли в тупик, но в ходе их удалось обнаружить украденную с уральских копей платину. Террористы из банды уральского боевика Лбова выкопали из земли клад атамана и готовят на эти деньги убийство царя! Лыков и его помощник Азвестопуло срочно выехали в столицу Урала Екатеринбург, где им удалось раскрыть схему хищений драгметаллов, арестовать Платова и разгромить местных эсеров. Но они совсем не ожидали, что сами окажутся втянуты в преступный водоворот…

Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы
Сеть птицелова
Сеть птицелова

Июнь 1812 года. Наполеон переходит Неман, Багратион в спешке отступает. Дивизион неприятельской армии останавливается на постой в имении князей Липецких – Приволье. Вынужденные делить кров с французскими майором и военным хирургом, Липецкие хранят напряженное перемирие. Однако вскоре в Приволье происходит страшное, и Буонапарте тут явно ни при чем. Неизвестный душегуб крадет крепостных девочек, которых спустя время находят задушенными. Идет война, и официальное расследование невозможно, тем не менее юная княжна Липецкая и майор французской армии решают, что понятия христианской морали выше конфликта европейских государей, и начинают собственное расследование. Но как отыскать во взбаламученном наполеоновским нашествием уезде след детоубийцы? Можно ли довериться врагу? Стоит ли – соседу? И что делать, когда в стены родного дома вползает ужас, превращая самых близких в страшных чужаков?..

Дарья Дезомбре

Исторический детектив