1794

Останній подарунок Югана Крістофера Блікса, який передав пальт Кардель, став їй у пригоді. Ловіса Ульріка Блікс, яка раніше називалася Анна Стіна Кнапп, мудро вклала кожну монету, і корчма «Мавпа» під її керівництвом мала успіх. Замість перевернутих діжок з’явилися справжні столи зі струганих дощок і лавки — тепер гості могли вільно простягти стомлені ноги. Щовечора після закриття приходили дівчатка й хлопчики з сусідніх будинків — підмітали й мили підлогу, витирали столи. Корчма ставала все чистіша й ошатніша.

Коли вона вперше обговорила плани на майбутнє зі своїм так званим батьком Карлом Туліпаном, старому на очі навернулися сльози від гордості й надії на кращі часи. За все життя він не мав нічого, крім корчми, він майже зрісся з нею, став її частиною. Коли ж Анна Стіна владнала справи «Мавпи» — взялася за її господаря. Спершу він опирався — надто довго йому доводилося заощаджувати й він не звик витрачати гроші на себе. Анна Стіна ледве зуміла переконати його, що старий жилет поверх тієї самої сорочки не личать власнику пристойного закладу. Купила йому новий одяг і черевики. І хоч він наполягав, що старе вбрання могло ще послужити не один рік, видно було, що новий костюм йому подобається. Корчмар ніби помолодшав і аж засвітився. Біла сорочка розправила його плечі, нові сині штани видовжили ноги. Зрештою Анна Стіна вмовила його викинути стару плісняву перуку з овечої шкури й акуратно підстригла ті сиві пасма, які в нього ще залишилися. Спершу він соромився своєї лисини й намагався не показуватися перед ­постійними гостями, але ті напрочуд схвально сприйняли цю зміну. На додачу до цього ще й воші, які більше не мали де ховатися, мусили покинути старого Карла й вирушити на пошуки нових жертв.

Коли Анна Стіна тільки з’явилася тут, то взялася за роботу, якої тривалий час ніхто не робив. Вона не зупинялася ні перед чим. А роботи було багато: треба було вимити підлогу, на якій за хтозна-скільки років бруд закам’янів у кілька шарів; щось зробити з туалетом у саду, з якого вже кілька місяців не вивозили нечистоти, бо чистильникам не платили. Карл вирішив почекати морозів, розбити замерзлі фекалії кайлом і вивезти на санках. Але Анна Стіна з цим не погодилася. Вона вимила підлогу, навела лад у саду й дворі, знайшла чистильників, які вивезли стару діжку з нужника, поставила замість неї новішу, цілу.

А після цього зрозуміла, що це лише початок і до­кла­сти рук треба й до іншої роботи. Карл Туліпан до закриття корчми частенько був так само п’яний, як і його від­відувачі, обліку майже не вів. Гроші складав до скриньки, яку часто забував замикати, тож гості з липкими пальцями охоче запускали руки до каси. Витрат теж не записував. Анна Стіна взялася вести як уміла і швидко збагнула, що принцип тут не набагато складніший від торгівлі фруктами й овочами в Маріїнській парафії: треба порівняти витрати й доходи, і якщо витрати більші — щось негаразд і треба міняти. Найперше зупинила дрібні крадіжки відвідувачами. Домоглася, щоб «Мавпа» щодня закривалася точно у визначений час, і тому більше не було потреби безплатно поїти нероб у синіх мундирах, які вечорами після десятої починали свої рейди трактирами й вимагали дармової випивки у порушників. Заткнувши дірки в фінансах корчми, замислилася над тим, як підвищити прибутки.

З’ясувалося, що це легше, ніж можна було очікувати. Можливо, ніхто цього не помічав, бо більшість закладів у місті тримали чоловіки, які не здатні були усвідомити: навіть найбільші нечупари серед клієнтів не дуже хочуть сидіти в корчмі, схожій на смітник. Зрозумівши це, потихеньку придбала кращий посуд, невдовзі пішов поголос, що у «Мавпі» подають найкраще пиво в окрузі і водою напої не розбавляють. Відвідувачів ставало дедалі більше, натовпом стояли біля шинквасу й купчилися навколо столів. Тоді трішки підвищили ціни. У прибраному дворі стали тримати курей, а під однією стіною знайшлося місце і для пари свинок. Залишки їжі, які не віддавали свиням, діставалися вуличним безпритульним дітям, а ті віддячували тим, що трималися подалі від «Мавпи» самі й не пускали інших безхатьків. Скоро відвідувачі вже знали, що навіть у дим п’яних ніхто не поцупить годинник чи гаманець.

Спільними зусиллями старий корчмар і молода дочка приготувалися до зими. Пічник поправив камін, купили дров, щоб вистачило до весни. Коли прийдуть холоди — матимуть усе потрібне, щоб без зайвого диму тримати в залі тепло. Смердючі лойові лампадки замінили на воскові свічки. Анна Стіна цього не планувала, але якось сама собою почала змінюватися клієнтура: старих пияків, з ким часто набирався і сам Карл Туліпан, змінили порядніші й заможніші гості.