1794

Гедда Даль вирішила стати повитухою. Вік у неї відповідний, сама народжувала сім разів, не дурна. Усе це підтвердила й головна повитуха Болл, яка взяла Гедду під свою опіку. Відтоді жінка кожну вільну хвилину удосконалювала свої знання. Вимоги були серйозні. Багато кандидаток не втрималися. Гедда мала навчитися писати й читати — і не тільки те, що пишуть у катехізисі. Щовечора ішла з кимось зі старших колег і дивилася, як та приймає пологи. У анатомічному театрі хірург їй і її колегам показував і розказував усі таємниці людського тіла: розрізав жінку, яка померла під час пологів, і всі присутні побачили, як ненароджена дитина розташовується у матці. І хоча Гедду від цього мало не вивернуло, згодом у багатьох випадках це допомогло: вона обмацувала живіт вагітної, намагалася зрозуміти, у якому положенні лежить дитина й що їй робити для вдалих пологів. Зрештою разом з кількома колегами вона опинилась у Врангельському палаці, де королівський лікар Шульценгайм влаштував їм суворий іспит. Сам лікар недавно дістав дворянський титул за те, що вилікував спадкоємця престолу від віспи. Гедда на іспиті отримала найкращі оцінки. Королівський лікар зазначив, що вона розумна, обдарована й має велику силу волі. Після цього Гедда Даль поклала два пальці на Біблію і присягнулася перед Богом, що однаково старанно служитиме людям високого й низького походження, багатим і бідним, удень і вночі.

Ця присяга була їй дороговказом усі двадцять років, що вона служила повитухою в Норрмальмі. Це був найкращий час. Її все більше цінували й хвалили, впевненими руками щодня вона дарувала молодим людям найбільше щастя на світі. Заплакані татусі її обіймали, а виснажені матусі цілували руки. Тепер вона часто задумувалася про те, що ж пішло не так. Це сталося не одразу, не щось одне спричинило зміни, а низка взаємопов’язаних обставин. Вона старішала, зір слабшав. З’являлися молодші повитухи, лагідні й послужливі, зазіхали на її роботу. Молодші жінки частіше вибирали їх, ближчих до себе за віком, а стару Гедду кликали рідше й рідше. До неї зверталися тільки тоді, коли породіллі найгірше мучилися, а всі інші повитухи не знали, що ­ робити. Часто, поки вона приходила, було вже надто пізно, допомогти нічим не вдавалося, і так поступово сама поява Гедди Даль стала вважатися передвісником смерті. Усе частіше чула, як її називали Пекельна Гедда й Гедда-Смерть. Невдовзі вже від неї просто сахалися.

Усе, що їй тепер залишилося,— обстежувати дівчат, яких суд звинувачував у дітовбивстві. Тільки раз випало їй свідчити під присягою. Збрехати вона не змогла, і її свідчення послали на шибеницю нещасну молоду матір. Звісно, дівчина була винна, але не минало й дня, щоб Гедда не шкодувала про свої слова. Могла ж сказати, що то був викидень…

Словом, повитухою Гедда Даль більше не працювала. Нічого хорошого не залишилося у цьому світі, який щодалі темнішав. Але над дверима ще висить мідна печатка з дитячим тільцем — свідчення її фаху. Коли якийсь жартівник на дитячій спинці намалював ангельські крильця, вона майже вирішила печатку зняти. Але якби навіть знайшла в собі сили на це — очі вже не давали.

Сиділа непорушно на краю ліжка, заглиблена у свої невеселі думки. Частина прокляття її старіння полягає в тому, що все менше спить, а чим заповнити цей вільний час — не має. Хатня робітниця кудись вийшла. Наближається вечір. Найважча пора. Увечері й уночі думки біжать у такі місця, яких вона хотіла б уникнути. Не зразу й збагнула, що той дивний звук, який вона ніби почула, насправді стукіт і долинає від її дверей. Тяжко підвелася і навпомацки пішла до входу. Від ліжка до порогу кімнати, від порогу до столу, вздовж стінки коридором. Зазвичай вона неохоче відчиняє в такий час, але таки відчинила — краще так, ніж кричати через двері. По той бік дверей суцільний морок.

— Хто?

Тиша. Нікого немає? Хлопчаки бешкетують. Таке буває. Принаймні цього разу не помочилися під двері, сподіваючись, що вона вийде боса й вступить у калюжу. Думала зачиняти, але почула, що хтось швидко й поверхово дихає перед нею. Схоже, жінка. Гедда трохи по­чекала.

— Я побачила ваш знак.— Голос тонкий, але говорить різко.— Одній дівчині потрібна допомога. Дитина не виходить.

— Хай їй хтось інший допоможе. На Лілла Бастуґатан знайдеш Сусанну Альфварс, це над Норрбрунном. А Лотта Ріґа живе на горбі коло Обсерваторії, за будинком купця Петтерса.

Чує, як жінка переступає з ноги на ногу, вагаючись.

— Я не знаю міста. І немає часу. Якщо вона ще досі не померла, то може вже скоро відійти.

Гедда Даль вже кілька років не приймала пологів. Її охопило таке почуття, як тоді, коли вона стояла магістратом, присягаючи чесно виконувати свої обов’язки, знервована й перелякана величчю свого нового покликання. Згадала свою присягу, слова якої давали їй силу багато років, мов у перший день. Вона присяглася, свідома усієї тяжкості цього зобов’язання.

— Де вона?

— У лісі над містом.

— Далеко?

— Чверть милі[16], не більше. Тільки під кінець дороги немає.

— У кімнаті під ліжком лежить торба. Можеш мені її принести?