1794

Гедда обмила матір, поки та спала, змочила сорочку в гарячій воді, скрутила її валиком і поклала породіллі між ніг. З другої сорочки зробила теплу пов’язку на живіт. Коли вода в казанку стала вже не гаряча, помила руки. Від напруги боліло все тіло. Вона знала, що їй не дозволено хрестити дітей, окрім найгірших випадків, коли видно, що дитина не проживе стільки, щоб її встиг­ли відвезти до церкви. Ці новонароджені діти здорові, але хто ще в цій глушині подбає про їхні душі? Повернулася в той бік, звідки чулося потрійне дихання.

— Лісо, будь ласка, піди ще раз до струмка, принеси глечик води. Вона має бути чиста, абсолютно чиста. Дай цих малят мені поки що.

Дівчина мовчки віддала дітей Гедді й пішла. Вага теп­лих тіл заспокоювала. Ліса швидко повернулася.

— Візьми їх і простягни до мене по черзі, щоб я могла їх дістати. Хтось має бути хрещеною матір’ю, а більше тут нікого немає. Тож вітаю тебе, якщо це вперше.

— Я не вірю в Бога.

— Тоді тобі точно не завадять ці забобони.

Вона взяла долонею води, вмила нею зморщену голівку, бурмочучи тихо:

— В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Коротка молитва. Прохання Божого благословення. Молода мати щось простогнала крізь забуття. Гедда підійшла до неї. Кивнула.

— Хрещу вас іменами Мая і Карл.

Так заведено.

Породілля ще спала, коли Гедда Даль зібралася іти. Ліса довела її до митного поста. Це не так і далеко, вдень вона сама може знайти дорогу цими вулицями, які сходила вздовж і впоперек і які досі на тих самих місцях, що й раніше. Коли вони прощаються, Гедда бере Лісу за руку й повертає так, що вони опиняються лицем до лиця.

— Я чула, як ти збирала речі. Але ти не можеш покинути її.

— Скільки?

— Поки вона стане достатньо сильною, щоб подбати про себе й своїх дітей. Ти зрозумієш, коли це станеться. Не раніше кінця літа. Пообіцяй мені.

Відчула, що дівчина кивнула, але й далі тримала її за руку, аж поки та сказала вголос:

— Так.

Полудень. Гедда Даль сама йшла передмістям. Зовсім інша людина, ніж та, що покидала його. Геддина старість здалася їй світлішою, дотеперішні муки набули нового сенсу. Вона дещо зрозуміла. Усі ті інші діти померли, щоб ці двоє вижили. Знаючи це, Гедда тепер багато чого може зрозуміти й пробачити. Чує, як людям, які проходять мимо, перехоплює подих. Відчуває, як вони дивляться на неї. Вона йде без сорочки, з голими грудьми, але це неважливо. Вона знає те, що знає. Вона розуміє, що люди помилялися щодо неї. І тому їхні погляди її зовсім не турбують.

8.

– Твій одяг у струмку полощеться, я каменюкою притиснула. Тут немає ні перини, ні шовкових простирадл. Але я вкрила тебе своєю старою ковдрою.

Анна Стіна не розуміла, чи не було сном те, що вона пережила. Може, ці слова її розбудили й повернули до реальності? Але ось вони лежать на її руці, двоє прекрасних немовлят, зморщені й рожеві. Хлопчик спить спокійно, а дівчинка постійно намагається повністю розплющити очі й спостерігати за світом, до якого вона прийшла. Її губки шукають груди й швидко знаходять. Щоправда, молока ще зовсім мало. Але мала задоволена й тим. Анна Стіна не може на них надивитися. Кожна риса маленьких личок, кожен найменший рух здаються їй дивом. Вони дихають неглибоко, але спокійно й упевнено. Блакитне очко раптом подивилося прямо на неї. Усього за один день вона переступила в нову пору життя. Те, як вона раніше боялася за себе,— ніщо порівняно зі страхом за них.

По той бік багаття сидить Ліса, перевертаючи над вогнем три рибинки, насаджені на загострені палички.

— Через день-два станеш уже на ноги.

— Не знаю, як я зможу тобі віддячити і чи взагалі зможу.

Голос Анни Стіни звучить інакше, хрипко. Від криків у неї досі болить у горлі. Ліса зняла рибу з вогню і подала їй одну.

— З усіх людей, хто вчора був біля цього багаття, я зробила найменше.

Передбачення Ліси-Одиначки збулося. Сили Анни Стіни поверталися швидше, ніж вона могла уявити. Їжа тут проста, але додає сил. Вони їли різну рибу, і скоро Анна Стіна дізналася, що кожна частина риби має свою цінність. Навіть м’ясо червонопірки їй подобається, лящ іще більше, а шкіра дуже смачна, коли добре пропечена, до хрускоту. А з решток можна варити юшку. Увечері, коли стає прохолодно, або вранці, коли ще холодно після ночі, варять чай із листя суниці і запивають ним м’які ягоди.

Ліса говорить лише тоді, коли жестів чи рухів недостатньо. Але Анна Стіна майже все розуміє, тож багато слів їм не треба. Ліса показала їй під берегом вершу, сплетену з гілочок верболозу, і навчила, як найкраще зробити приманку із залишків останнього улову. Провела її до місця, де ростуть суниці й малина, а трохи далі скоро будуть журавлина й чорниці. З невидимого джерела в глибині лісу струмок тече аж до солонуватої затоки Уґґлевікен.