1794

— Припускаю, що до твоєї дачі не доходять новини про наші міські справи?

— Ні.

— Знати тобі треба небагато. За тиждень, двадцять третього числа цього місяця, на площі перед Дворянським зібранням буде екзекуція. Ганебний стовп уже поставили. Привезуть одну жінку в закритому екіпажі, при­в’я­жуть до стовпа й висічуть. Ти маєш піти туди. Доб­ре роздивися і запам’ятай обличчя тієї жінки, щоб могла будь-якої миті її впізнати. Це фінал справи, про яку ціле королівство базікає уже рік, тож на площі буде все місто, крім хіба що найсміливіших злодіїв та останніх пияків. Підійти до стовпа достатньо близько буде нелегко.

Анна Стіна кивнула.

— Коли кат виконає свою роботу, засуджену кинуть знову в екіпаж і відвезуть туди, де вона відбуватиме своє покарання,— принаймні до того часу, поки наш малолітній монарх виросте й зможе сам щось вирішити. Це відома пані, і її триматимуть у золотій клітці в якомусь парафіяльному будинку. Але там ще не все готово до її прибуття, тож тимчасово триматимуть у якомусь іншому місці. Зараз у нас старий місяць, з двадцять п’ятого — молодик, ніч буде темна, як у могилі. Знаєш, як цю пору називають у місті?

Вона добре знала:

— Злодійська ніч.

— Тієї ночі підеш до її кімнати, даси прочитати оцей лист і почекаєш, поки вона напише відповідь. Ту її відповідь принесеш і віддаси мені.

Дюлітц через стіл підсунув до неї запечатаний конверт.

Анна Стіна не могла приховати своєї розгубленості:

— Ви сказали, що тільки я можу це зробити, але мені здається, що багато людей могли б зробити це значно краще.

Дюлітц криво посміхнувся і похитав головою.

— Наскільки мені відомо, ти єдина знаєш таємний хід до Прядильного дому. Її тримають там. Ти вилізла через тунель під стіною. Мусиш тією самою дорогою повернутися до Прядильного дому й знову вилізти. Якщо не знайдеш якогось кращого виходу, звичайно.

Дівчину затопили спогади. Згадала, як каміння стискало її груди, так що не могла вдихнути. Згадала тунель, у якому померла Альма Ґустафсдоттер. Нараз здалося, ніби її знову стиснув в’язничний мур, щасливий, що зловив у свої кам’яні лабети втікачку, якій раз вдалося втекти.

Дюлітц випередив її:

— Я розумію, що ти сумніваєшся. Якщо схибиш, то знову опинишся у прядильні й знову почнеться кошмар, з якого ти ніби вже вибралася. І буде навіть гірше, ніж було тоді. Але я скажу тобі ось що, Анно Стіно Кнапп: ти не маєш вибору. Мабуть, ти подумаєш, що я жахлива людина, але повір, мій замовник значно, значно гірший. Ця справа більша і за тебе, і за мене, і заради неї мій клієнт може кинути в пекло безліч дівчат, особливо тих, про кого ніхто й не спитає. Я сказав йому, що вмовити тебе буде важко. Він на це відповів, що коли не схочеш повернутися до Прядильного дому з власної волі, то тебе туди відведуть зв’язану й передадуть наглядачам.

Анна Стіна зрозуміла, що все так і є, як каже Дюлітц, і відчула полегкість: не мусить нічого вирішувати. Подивилася на нього, намагаючись не видати своїх почуттів:

— Там багато замкнених дверей. Як я через них пройду?

Дюлітц на мить завмер, не вірячи своїм вухам, а потім вийняв з кишені в’язку ключів.

— Такі в’язки використовують злодії, коли не хочуть виламувати двері. Замки в прядильні старі й прості. Якщо не один, то інший ключ підійде.

Схилився до неї і склав долоні на столі. Обличчя напружене. Досі він суворо давав їй вказівки. До свого здивування Анна Стіна відчула, що його настрій змінився і він уже говорив з нею не зверхньо.

— Маємо ще обговорити ціну за твою послугу.

— Двісті ріксдалерів. Стільки передав мені Крістофер. Усі ці гроші я витратила на облаштування гнізда, з якого мене викинули як самозванку.

Дюлітц відкинувся на спинку стільця:

— Дешево продаєшся. Мій клієнт готовий заплатити значно більше. Якщо згодна дати мені десяту частину, я подбаю про якнайбільшу винагороду для тебе.

Але Анна Стіна знову здивувала старого:

— Ні. Світ винен мені двісті ріксдалерів. Якщо отримаю більше — я буду винна світові. Мені треба лише двісті.

Дюлітц довгу хвилину дивився на дівчину, потім відвів погляд і встав:

— Бажаю тобі удачі.

16.

Анна Стіна годувала Маю і Карла так довго, що животики в них надулися як м’ячі й булькали, коли вона їх колисала. Округлі гладенькі камені, нагріті на багатті й замотані в тканину, зігріють немовлят, поки мами не буде. Затулила вхід до землянки дошками, заклала гіллям, перевірила, чи добре лежить, і притрусила сухим листям, щоб остаточно замаскувати вхід. Подивилася на положення сонця. Вона мала три години, щонайбільше — чотири. Востаннє занепокоєно глянула на вхід, якого тепер і сама не могла відрізнити від інших схилів пагорка, і подалася до Міста між мостами. Не можна гая­ти ні хвилини.