Читаем 1794 полностью

Уже на мостах через Стреммен зустріла натовп. Пробираючись між чужих ліктів і спин далі до Ріддаргольмена, дякувала Богу, що за літо схудла. Бронзовий па­м’ятник Ґуставу Вазі байдуже дивиться на юрбу зі свого кам’яного постаменту. Щоб обмежити потік людей, на міст викотили гармати, біля них вишикувалися гвардійці. Анна Стіна разом з багатьма іншими прослизнула між ними. З того боку мосту земля ніби поросла найрізноманітнішими людськими головами. Дівчина роззирнулася — на гребенях дахів поближніх будинків горобцями розсілися вуличні дітлахи. Площа перед Дворянським зібранням повна-повнісінька. Когось притиснули до стіни церкви, інші ледь тримаються, щоб під натиском не впасти в канал. Не всім це вдається — час від часу хтось кричить, а потім чується сплеск і регіт. Рибалки підпливають до невдахи й рятують — ціною всіх грошей, які має у кишенях.

З вулиць і провулків пливуть усе нові потоки глядачів — Анна Стіна не могла зрозуміти, як же всі ці люди поміщаються в місті. Посеред площі над людським морем видніється ганебний стовп. На сходах, що ведуть на дерев’яний майданчик, стоїть кат у ковпаку. Ковпак зараз носить хтось інший, не славнозвісний майстер Гесс — той навесні захворів на запалення легень і мусив приєднатися до своїх покійних предків. Біля сходів, заклавши руки за спину, стоїть офіцер. Нервово переступаючи з ноги на ногу, оглядає натовп. Уздовж майданчика ганебного стовпа — гвардійці з довгими жердинами, якими незабаром стримуватимуть юрмище глядачів.

Люди якісь інші, не такі, до яких звикла Анна Стіна. І атмосфера не схожа на ту, що вона пам’ятала з інших екзекуцій, на які її водили, перш ніж підросла й вирішила не відвідувати таких розваг. Тут зібралася не тільки біднота, яка тішилася можливістю на час забути про своє важке життя і вдовольнити жагу крові. Здається, що прийшов сюди весь Стокгольм, і низькі верстви, і високі. З кожного вікна навколо площі хтось визирає, повисовувалися якомога далі, щоб краще бачити. Жінок не менше, ніж чоловіків.

Як кола на воді, натовпом поширилося пожвавлення. Біля старого королівського палацу на іншому краю площі з’явився екіпаж, але жінка в чорно-коричневому одязі зійшла сходами й пройшла повз екіпаж. Гвар­дійці опустили свої жердини паралельно землі й створили з них огорожу, відтісняючи натовп, щоб засуджена у супроводі двох офіцерів могла дійти до ганебного стовпа.

Анна Стіна, пригинаючись і присідаючи, пробиралася все ближче й ближче до місця екзекуції. Мусить підібратися якомога ближче, щоб бачити обличчя жінки. Навколо жебонять сотні голосів. Чоловік у гарному плащі й вишитому жилеті театрально шепоче своєму другові:

— Невже тепер і в Стокгольмі, як у Парижі? Дворян посилають на ешафот, а юрба веселиться. Чорт забирай, які ж страшні часи, брате. Я різне думав про Ройтергольма, але ніколи не підозрював, що він якобінець.

Дебелий дядько в брудному одязі під сміх своїх приятелів горлає до засудженої:

— Малло! Малло Руденшельд! Коли моя черга? У всьому Стокгольмі ти не спала тільки зі мною і герцогом Карлом!

Жінки показують пальцями:

— Блудниця!

Трохи далі якась дівчина шепоче на вухо своїй подружці:

— Те! Якби була розумніша блудниця, була б вільна як пташечка. Я на її місці лягла б з герцогом, замружилась і уявляла, що зі мною Армфельт.

Хтось стверджує, що барон Ройтергольм вимагав смертної кари, але останньої миті його переконали змінити думку. Хоч наполіг, щоб нагайка, якою битимуть Маґдалену Руденшельд, цілу ніч лежала в ропі.

— Зрадниця! Так і треба з тими, хто зраджує свою країну!

— Російська курва!

— Час скуштувати іншого прутня!

Анна Стіна підібралася ще ближче. Мов привид, прослизала між людьми, аж поки зупинилася за лікоть від гвардійців. Якщо підійти на крок ближче, то буде видно тільки спітнілу солдатську пику. До ешафоту й Маґдалени Руденшельд усього п’ять ліктів.

Ніби сама по собі юрба починає рухатися. Люди намагаються не впасти, притримуються за сусідів, гойдаються вперед і назад. Анна Стіна сперлася на дівчину приблизно її віку, занадто яскраво вбрану наперекір усім заборонам. Бавовняна блакитна блуза в горошок з французькими рукавами поверх біло-червоної сукні. У натовпі Анна Стіна бачила ще багато святково одягнених дівчат. Зрозуміло, серед такої юрби вони не бояться, та й міська сторожа сьогодні зайнята зовсім не відловлюванням порушників заборони на розкішний одяг. Щоразу, як натовп підштовхує в спину, лікті дівчат торкаються і вони дивляться одна на одну. Схилившись ближче до сусідки, Анна Стіна спитала:

— Хто вона? Що зробила?

Дівчина здивовано глянула на неї і посміхнулася:

— Ти в печері живеш?

Анна Стіна не встигла нічого відповісти: дівчина прихилилася до неї і тихо заговорила прямо у вухо, прикриваючись долонями, щаслива, що зустріла когось, хто нічого не знає про цю гучну справу.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уральское эхо
Уральское эхо

Действие романа Николая Свечина «Уральское эхо» происходит летом 1913 года: в Петербурге пропал без вести надзиратель сыскной полиции. Тело не найдено, однако очевидно, что он убит преступниками.Подозрение падает на крупного столичного уголовного авторитета по кличке Граф Платов. Поиски убийцы зашли в тупик, но в ходе их удалось обнаружить украденную с уральских копей платину. Террористы из банды уральского боевика Лбова выкопали из земли клад атамана и готовят на эти деньги убийство царя! Лыков и его помощник Азвестопуло срочно выехали в столицу Урала Екатеринбург, где им удалось раскрыть схему хищений драгметаллов, арестовать Платова и разгромить местных эсеров. Но они совсем не ожидали, что сами окажутся втянуты в преступный водоворот…

Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы
Сеть птицелова
Сеть птицелова

Июнь 1812 года. Наполеон переходит Неман, Багратион в спешке отступает. Дивизион неприятельской армии останавливается на постой в имении князей Липецких – Приволье. Вынужденные делить кров с французскими майором и военным хирургом, Липецкие хранят напряженное перемирие. Однако вскоре в Приволье происходит страшное, и Буонапарте тут явно ни при чем. Неизвестный душегуб крадет крепостных девочек, которых спустя время находят задушенными. Идет война, и официальное расследование невозможно, тем не менее юная княжна Липецкая и майор французской армии решают, что понятия христианской морали выше конфликта европейских государей, и начинают собственное расследование. Но как отыскать во взбаламученном наполеоновским нашествием уезде след детоубийцы? Можно ли довериться врагу? Стоит ли – соседу? И что делать, когда в стены родного дома вползает ужас, превращая самых близких в страшных чужаков?..

Дарья Дезомбре

Исторический детектив