1794

Кардель відступив убік і пропустив її до кімнати, пробурмотівши вибачення за безлад. Наче їй не байдуже. Дівчина не знає, з чого почати. Не розповідати ж про останній рік життя. Та й хіба він з першого погляду не зрозумів, у яких вона опинилася обставинах? Здається, Мікеля влаштовує те, що не треба звірятися одне ­одному. Він перший заговорив, перш ніж Анна Стіна почала розповідати про мету свого візиту.

— Якщо тобі потрібні гроші, я готовий віддати все, що маю. Боюся тільки, що маю небагато. Але якщо даси мені трохи часу — я щось придумаю, знайду десь. Якщо треба десь жити — можеш улаштуватися тут, на моєму ліжку. Я спатиму на підлозі.

Вона мотнула головою, соромлячись своїх думок,— попередження Ліси-Одиначки глибоко запало їй у душу, й тепер вона сумнівається, що чоловік може пропонувати таку допомогу зі шляхетних мотивів.

— Нічого такого мені не треба.

— А що ж тоді?

— Післязавтра — новий місяць. Тієї ночі мені потрібна твоя допомога. Від північної митниці видно високий дуб над дорогою. Зможеш прийти туди вдень о третій?

— Що треба робити?

— Я маю одну справу, і мені треба з кимось залишити моїх дітей.

Кардель розтулив рота, але так нічого й не сказав. Здивовано дивився на гостю. Обличчя ще більше посіріло. Озвався:

— У мене не так багато досвіду з дітьми. Краще візь­ми мою здорову руку.

— Там просто треба побути.

— То їх двоє? А якщо вони плакатимуть?

— Заспіваєш щось чи розкажеш історію. Спробуй заспокоїти, або просто хай плачуть, поки не набридне. Від тебе треба просто захистити їх від лисиць.

Мікель неохоче кивнув. Провів її до дверей. Анна Стіна відчувала, що він хотів щось сказати, але чомусь мовчав. Вона сама не впевнена, що хоче щось почути, тож квапилася вийти. Але щойно переступила поріг, почула його голос:

— Мене втішало, що ти була в добрі й безпеці. Після всього, що зі мною сталося за рік, тільки ця думка давала мені надію. Бог свідок, що надія мені потрібна найбільше. Горе тій лисиці, яка надумає прийти до твоїх дітей…

Вона не змогла повернутися і ще раз глянути йому в очі, хоч він на це й заслуговував після таких слів. Не хотіла показати, як її щоки почервоніли від сорому за це. Але інакше не могла. Щось заважало. Вона й так попросила його допомоги, а що менше вона попросить, то менше від неї зажадає він.

18.

Уночі лив дощ, але на світанку вщух, і до полудня небо вже було блідо-блакитне. Анна Стіна пішла до митниці. На узліссі почула, як дзвін церкви Святого Івана віддзвонив за п’ятнадцять третю. Кардель уже на місці, нетерпляче ходив навколо дуба. Їх з дубом наче витесав один тесля — однаково грубі, жилаві й важкі. Наблизившись, дівчина побачила, що Мікель вичистив куртку, натер олією черевики й чисто поголився. Побачив її і стримано кивнув. Анна Стіна рукою показала, щоб ішов за нею. Показала йому все, що треба знати: де вода, як дітям поміняти пелюшки, де лежать різьблений коник та ганчір’яний кіт, де дрова й де можна розпалити багаття. Вмочила ганчірку в молоко й піднесла Маї, але та розчаровано відвернулася — добре знала, що мама може дати дещо краще.

— Тобі буде простіше — від тебе вони нічого не чекають.

Кардель похмуро кивнув. Анна Стіна зібрала те, що мала взяти з собою,— лист і ключі. Поцілувала Маю і Карла на прощання.

— Якщо все пройде добре, повернуся до ранку. Найпізніше — до полудня.

Діти серйозно глянули на маму, яка кудись ішла від них, потім на свого нового опікуна. Кардель здоровою і дерев’яною руками взявся у боки:

— Під Виборгом я проплив до мису Крісснаурт під вогнем п’ятдесяти російських фрегатів. Так що вперед, нападайте. Сміливіше.

Діти заверещали зразу ж, як тільки Анна Стіна вийшла з землянки. Ідучи між деревами, вона ще чула, як Кардель пробурмотів:

— Це буде довгий день…

Вона побігла, щоб дитячий плач не змусив її відмовитися від завдання. Вибігла з лісу. Через деякий час побачила світло у вікнах корчми Малого Яна й відчула сморід від Трескета. Іти ще довго, і що швидше вона пройде цей шлях, то краще.

Минула Норрмальм, пройшла вздовж Котячого моря й подалася далі, до мостів у місто.

19.

Біля Полгемської дамби вирішила зупинитися. Усе одно мусить дочекатися темряви, то краще це зробити тут, де більше метушні й менше шансів наштовхнутися на когось, хто її знає. Опустила хустку нижче на лоба, знайшла місце біля млина, звідки може бачити годинник на дзвіниці церкви Святої Ґертруди.