1794

Подивилася довкола й просяяла, коли погляд її впав на столик. Повернулася до Анни Стіни, змовницьки підняла пальця і взяла якусь незвичайну пляшечку. Підняла її над головою і махнула Анні, щоб та підійшла ближче. Показала, щоб дівчина простягнула руку, зняла з пляшечки кришталеву накривку й добре навченим рухом крапнула густу рідину на зап’ясток.

— Підстав їм руку до носа, і ніхто не зможе сумніватися, де ти була. Мені цю пляшечку прислала сама герцогиня. Це з Парижу. Зараз там усі парфумерні збанкрутували, й тепер кожна крапля таких парфумів на вагу золота. Відчуваєш, який аромат? Спершу лаванда, касія і бергамот, а потім благородна амбра. Це називається медова вода. Цей аромат мого Ґустафа з розуму зводить.

Розгубленість на обличчі Анни Стіни аристократка сприйняла за німе здивування і підштовхнула дівчину до дверей з поблажливою усмішкою, як і годиться майбутній майже королеві. І замкнулася зсередини.

22.

Повернувшись тією самою дорогою до дверей підвалу, Анна Стіна збагнула, якої помилки припустилася. Вона причинила за собою двері, а зараз побачила, що замок на них не такий старий і розбитий, як на інших, на ньому не було тих численних подряпин, які залишалися, коли п’яні наглядачі силкувалися встромити ключа. Дівчина проклинала себе, що не подумала про це зразу. Б’єркман і його підлеглі тунелю не знайшли, але навіть вони зрозуміли, що з підвалом не все гаразд, якщо дві бранки зуміли через нього втекти. Рішення знайшли просте: новий замок на дверях і особлива увага до ключа.

Замок клацнув, і тепер мишоловка замкнена. Жоден з Дюлітцових ключів не підходив. Анна Стіна опустилася на підлогу й сперлася на стіну, щоб подумати. Подивилася на сходи, що вели на поверх наглядачів. Сходинка за сходинкою стала підніматися, за кожним кроком уважно дослухаючись.

Кімната, у якій спали наглядачі, на вигляд і на запах скидалася на свинюшник. Анна Стіна налічила вісім вузьких лежаків, з яких п’ять зайнято. Чоловіки хроп­ли так, що вікна двигтіли. На столі порожні пляшки й склянки. Повітря загусло від смороду поту, перегару й вологості. Дівчина ступила до порогу, і раптом найближчий сів на лежаку й подивився прямо на неї:

— Іди до дідька, Ніблом, у мене сьогодні вільна ніч. Хай тебе змінить хтось інший.

Так само різко впав на лежак і знову провалився у сон. Вона завмерла, серце впало у п’яти. Коли нарешті набралася сміливості й ступила ще крок, знову почула:

— Чорт, Ніблом, як ти змінився…

Анна пішла від лежака до лежака, дивлячись на подушки. Здебільшого спершу бачила тільки волосся і не могла впізнати, хто це, тому чекала, поки поверне голову, чи переходила на другий бік, щоб побачити лице. На дальньому лежаку розгледіла обличчя, яке востаннє бачила у червонуватому відсвіті люльки на сходах підвалу, у який більше не може зайти. Юнатан Леф, батько її дітей. Лежить з роззявленим ротом, важко дихаючи затхлим повітрям. З кута рота стікає слина. На його обличчі бачить схожість зі своїми дітьми. Так. Карл успадкував батькове обличчя, це очевидно.

Тихо вийшла з кімнати.

До світанку обміркувала всі свої можливості. Виходило, що є тільки один варіант — змішатися з іншими ув’язненими. Уранці їх вишикують на подвір’ї полічити й оглянути. Якщо когось бракуватиме, це легко виявлять, але ніхто не очікує, що з’явиться якась зайва. Щоранку групу дівчат з тих, хто добре поводиться і кому вже залишилося зовсім мало напрясти до звільнення, посилають за стіни прядильні працювати в саду чи навіть по дрова до міста. Якщо їй вдасться затесатися до них і вийти за ворота, потім можна непомітно втекти. Спостерігаючи крізь вікно, дочекалася, поки нічний вартовий зі смолоскипом відійде далі, і побігла через двір до того крила, де її тримали. Відімкнула двері, прослизнула всередину й сіла під стіною за прядками. Несподівано провалилась у неспокійний сон.

Вона досі не забула, що треба робити, коли вранці пряль будить дзвін. Підскочила, ніби й дня не минуло з часу, коли сама була тут бранкою. Поки інші застеляли ліжка, вона ходила між ними й намагалася здаватися зай­нятою. Але ніхто не мав вільного часу, щоб її помітити. Через кілька хвилин ключ відімкнув замок і різкий голос скомандував шикуватися. Жінки поспішили у двір, і Анна між ними.