Читаем 1794 полностью

У камері не було вікон, а на підлозі не можна було навіть лягти на повен зріст. Ця кімната не призначена для зручного перебування. Сюди кидали істеричок, щоб вони витратили свою лють, марно лупцюючи кам’яні стіни, або тих, кому хотіли нагадати про в’язничні правила, щоб голодна й холодна ніч показала: поводься доб­ре. Підлога смердить сечею, бо горщика немає, тож якщо несила терпіти — просто вибирай, у якому кутку справити потреби. Між двома каменями лежить чийсь відірва­ний ніготь.

Петтерссон не поспішає. Анна Стіна не знає, котра година, але напевно вже близько полудня.


Походжаючи залами Прядильного дому, Петтер Петтерссон відчуває, як його широкі груди переповнює нетерпляче очікування. У нього прекрасний настрій, він ні на кого не сердиться. Штурханці, якими часом когось нагороджує, слабенькі, а часом і взагалі забуває, що збирався когось ляснути. Сьогодні йому здається, що порядок у прядильні ідеальний, і взагалі все чудово, краще й бути не може. Б’єркмана немає ще з минулого року, коли він поїхав на нове місце служби до Фінляндії. Поголос про його старання на новій посаді перетнув уже Балтійське море. Кажуть, він ще ні разу не з’являвся на роботі, все віддав на відкуп іншим чиновникам, і за таку лінь ще й одержує платню. Новий начальник Прядильного дому Бенґт Кроок з таких самих: усі справи залишив на головних наглядачів, а сам насолоджується новим життям у столиці та роз’їжджає по гостях. Від минулого року Петтерссона більше ніщо не стримувало. Він зразу ж запровадив такі порядки, які йому подобалися. З Майстром Еріком у руці будь-якої миті міг запросити хоч яку ув’язнену до танцю і навіть не мусив вигадувати формальних причин для покарання.

Але думав він постійно про дівчину, що торік втекла від нього. Навіть до того, як пальт номер двадцять чотири Кардель прийшов сюди зі своїм незвичайним запитанням. Анна Стіна Кнапп. Її сором’язливо опущені очі він бачив уві сні. Вона вдавала, що така сама, як усі інші, зламана й покірна, але він її розкусив. Її він вибрав для наступного танцю, у своїй уяві вже бачив кожен її крок. Він навіть вирішив почекати довше, ніж звичайно, бо зрозумів: що довше витерпить, то більше буде задоволення. І раптом однієї ночі вона зникла й залишила його, сповненого бажання, вдовольнити яке він не міг. Обставини змусили його пристати на брехню, що труп у підвалі — це Анна Стіна. Усі бачили, що останкам не менше кількох років, але оборудка звільняла Б’єркмана від звинувачення в недбалому керівництві Прядильним домом.

І ось вона повернулася. Як він і мріяв. І тепер вона чекала його за ґратами й замком — цього разу без шансів утекти.

Петтерссон роздав підлеглим вказівки й пішов у ванну помитися. Щоб усе було ідеально і для нього, і для неї. Намилився від голови до п’ят, ретельно вимив і старанно розчесав волосся гребінцем від вошей. Зараз, коли він весь такий чистий, у ніс ударив сморід від форми. Зморщився й узяв іншу сорочку. Ось так. Тепер можна йти по ключ від камери.

Зазвичай коли Петтер Петтерссон приходить до одиночної камери, бачить ту саму картину: дівчата намагаються відсунутися якомога далі від дверей, марно силкуючись зіщулитися, втиснутися у якийсь із обмочених кутків, перетворитися на мушлю — яка так легко відкривається одним ударом по спині. Але ця не така, і це дуже радує головного наглядача. Анна Стіна інакша. Саме тому він так мріяв по неї, маючи скільки завгодно інших.

Дівчина стоїть посеред камери й дивиться йому прямо в очі, ніби вони рівня. Петтер зупинився на порозі. Скориставшись нагодою, вона перша озивається:

— Маю пропозицію.

Петтерссону знадобилося кілька секунд, щоб зібратися з думками й відповісти. Він широким жестом показав на камеру:

— Якщо я не помиляюся, твої можливості дуже обмежені.

Наглядачеві не сподобалося, як прозвучав його голос. Ніби підлітка поставили перед священником складати іспит і від хвилювання в нього перехопило подих. Кашлянув. Якщо Анна Стіна щось і помітила, то не показала цього.

— Я можу купити свою свободу. Ваші наглядачі забрали в мене листа. Він дуже цінний. Я дам вам половину винагороди, якщо ви мене відпустите.

Петтерссон на мить замислився.

— Ти ж була в неї, так? У Маґдалени Руденшельд. Її парфуми такі сильні, що й тут пахнуть.

Анна Стіна мовчала, не бажаючи цього визнавати, тому Петтерссон став міркувати далі:

— Торік ти втекла звідси. Не знаю як, але, очевидно, хтось дізнався, що ти знаєш дорогу. І ти повернулася до неї. Ти знаєш, у що ти влізла? Це ігри з вогнем.

Засунув руку під куртку й вийняв нерозпечатаного листа Маґдалени Руденшельд.

— Що тут написано?

Дівчина махнула головою:

— Не знаю.

— Ти сказала, що воно цінне.

— Двісті ріксдалерів. Половина ваша.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уральское эхо
Уральское эхо

Действие романа Николая Свечина «Уральское эхо» происходит летом 1913 года: в Петербурге пропал без вести надзиратель сыскной полиции. Тело не найдено, однако очевидно, что он убит преступниками.Подозрение падает на крупного столичного уголовного авторитета по кличке Граф Платов. Поиски убийцы зашли в тупик, но в ходе их удалось обнаружить украденную с уральских копей платину. Террористы из банды уральского боевика Лбова выкопали из земли клад атамана и готовят на эти деньги убийство царя! Лыков и его помощник Азвестопуло срочно выехали в столицу Урала Екатеринбург, где им удалось раскрыть схему хищений драгметаллов, арестовать Платова и разгромить местных эсеров. Но они совсем не ожидали, что сами окажутся втянуты в преступный водоворот…

Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы
Сеть птицелова
Сеть птицелова

Июнь 1812 года. Наполеон переходит Неман, Багратион в спешке отступает. Дивизион неприятельской армии останавливается на постой в имении князей Липецких – Приволье. Вынужденные делить кров с французскими майором и военным хирургом, Липецкие хранят напряженное перемирие. Однако вскоре в Приволье происходит страшное, и Буонапарте тут явно ни при чем. Неизвестный душегуб крадет крепостных девочек, которых спустя время находят задушенными. Идет война, и официальное расследование невозможно, тем не менее юная княжна Липецкая и майор французской армии решают, что понятия христианской морали выше конфликта европейских государей, и начинают собственное расследование. Но как отыскать во взбаламученном наполеоновским нашествием уезде след детоубийцы? Можно ли довериться врагу? Стоит ли – соседу? И что делать, когда в стены родного дома вползает ужас, превращая самых близких в страшных чужаков?..

Дарья Дезомбре

Исторический детектив