Американська єврейська проза. Століття оповідань

Анзя Єзєрська (1885–1970)

Як і її сучасник Авром Каган, Анзя Єзєрська описувала боротьбу та моральні конфлікти своїх героїв, що прагнули стати «вільними американцями», а також те, як досвід життя в Америці може дискредитувати й зруйнувати звичаї Старого Світу — повагу до традицій, дотримання релігійних обмежень і ритуалів. Особливий внесок Єзєрської в єврейсько-американську прозу полягає в тому, що вона писала про іммігрантський досвід із погляду жінки. Народившись у Малому Плоцьку, селі, що на сході Польщі, Єзєрська у п’ятнадцятирічному віці переїхала з родиною до США. Вона працювала у «потогінних майстернях» на Нижньому Іст-Сайді в Нью-Йорку й відвідувала вечірню школу, аби вивчити англійську. Незабаром вона почала писати (англійською мовою), і її оповідання, опубліковані в жіночих журналах, почали користуватися успіхом. У 1920-х роках проза Єзєрської була надзвичайно популярною, й вона стала знаменитістю. Семюел Голдвін придбав права на екранізацію її першого збірника оповідань «Голодні серця» (Hungry Hearts), і в пресі її одразу охрестили «королевою гетто» та «попелюшкою-іммігранткою». Голдвін запропонував Єзєрській попрацювати кіносценаристкою, проте в штучному світі Голівуду вона не почувалася щасливою й невдовзі повернулася до Нью-Йорка.

Серед інших книжок Єзєрської — романи «Саломея з багатоповерхівки» (Salome of the Tenements), «Зухвала жебрачка» (Arrogant Beggar), «Годувальники» (Bread Givers), «Все, чим я ніколи не стану» (All I Could Never Be) та «Червона стрічка на білому коні» (Red Ribbon on a White Horse), а також збірник оповідань «Діти самотності» (Children of Loneliness). У 1930-х роках слава письменниці дещо примеркла й більше не сягнула такої широкої популярності, як на початку кар’єри, але вона продовжувала писати, й після її смерті почали виходити нові видання її творів. Більшість із них знову доступні читачеві, і сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що Єзєрська є однією з провідних постатей в історії американської єврейської прози XX століття.

Як я знайшла Америку

Частина 1

Кожен мій видих був видихом страху, від кожної тіні перехоплювало дихання, кожен звук кроків ударяв у серце, як важкий козачий чобіт.

На низькому стільці посеред єдиної кімнати нашої мазанки сидів мій батько, і його руда борода спадала на відкриту перед ним Книгу Ісаї. Біля кахельної груби, на лавках, що служили нам ліжками, навіть на земляній підлозі — скрізь сиділи сусідські діти, навчаючись від нього стародавньої поезії гебрейського племені.

Він декламував, а діти повторювали:

«Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому! Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину! І з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло[9]».