Князівство Трояндового Хреста

Решта шляху пройшла в повній тиші. Через півгодини вони прибули до університету, де Шенк зіскочив з коня і відразу, навіть не кивнувши решті, пішов до своєї кімнати, яка болісно нагадувала заґратованим вікном, що це насправді камера. Не знаходячи місця, щоб присісти, він ходив від стіни до стіни. У вухах весь час дзвенів хрускіт ламаних кісток. Що з ним відбувалося? Адже з дитинства він бачив, як десятки людей викрадали, били і піддавали тортурам. Врешті-решт, він ліг і безуспішно намагався заснути.

Коли він одного разу розплющив очі, у дверях стояв Андреае. Шенк неохоче глянув на нього і знову заплющив очі. Він почув, як чоловік увійшов до кімнати і сів на стілець. Він не заговорив, поки найманець знову не подивився на нього.

– Отже, – пробурчав Перший Посланець, – ти теж бачив темний бік князівства.

– Що ти називаєш темним боком? Катування невинних людей?

– Ой, не грайся в невинність, – насмішкувато відказав другий чоловік. – Ти хочеш сказати, що ніколи в житті нікого не зарізав і не катував? Як найманець, а потім як агент Вільгельма Мага? І я маю в це повірити?

– Я точно ніколи нікого не катував за те, що хтось не хотів віддавати власну дитину на поталу чужинцям.

– Це сумно, але необхідно. Якщо братство має зростати, воно повинно мати рекрутів. Як ти сам бачив, дітям нічого не бракує. Я тобі гарантую, що у нас хлопчикові буде краще, ніж в якійсь бідній хаті. І, до речі, селянин отримає за нього компенсацію врожаєм, незважаючи на те, що його довелося трохи побити.

– Я починаю замислюватися, – прогарчав далі Шенк, – скільки коштує це твоє спасіння.

– Все, мій найманцю. У тому-то й річ, що воно варте всього, і ми не відступимо ні перед чим, аби його здійснити. Ти повинен зрозуміти це з самого початку.

– Мушу?

– Звичайно, інакше нічого з тебе не буде.

– Що ти знову вигадуєш?

– Хіба це не очевидно? Ти повинен стати нашим братом, як перша особа ззовні, що опинилася за бар'єром. Я вважав, ти це вже зрозумів.

Шенк підвівся і сів на лавку.

– Ти що, з глузду з'їхав? – буркнув він. – Я навіть не думаю підписуватися на цей цирк.

– Ми, звісно, не будемо тебе примушувати. Але я гарантую, що з часом ти зрозумієш необхідність. Ти тут не просто так, і Клаус не просто так врятував тебе з тієї халепи в пивній.

– Як це Клаус? – здивувався найманець. – Мене врятував Сойка.

Андреае пропустив його зауваження повз вуха.

– Божий задум буває важко зрозуміти. Але досить зв'язати всі ниточки, щоб зрозуміти, як сплітаються людські долі, щоб збагнути, що нічого не відбувається випадково. Шлях, на який направив тебе Дух Святий, нелегкий, але врешті-решт він окупиться, хоча, можливо, тільки після смерті. Я залишив тобі Біблію, щоб ти роздумував над долею своєї душі. Як у тебе з цим справи?

– Я дізнався, що у Сіма був син Яфет, а потім багато дітей.

– Це непоганий початок для богословських студій. – Андреае посміхнувся собі під ніс, і риси його обличчя раптом ніби пом'якшали. – А поки роби, що хочеш. Ти більше не в'язень і не полонений. Якщо така твоя воля, можеш знайти роботу і жити в місті, тільки пам'ятай, що ми не терпимо в князівстві найманців і розбійників, так що з твого меча буде складно отримати якусь користь. – Він підвівся і заклав руки за спину. – Втім, якщо бажаєш, можеш залишитися в університеті. Кімната у твоєму розпорядженні. Я дам вказівки охоронцям впускати і випускати тебе у будь-який час. Якщо захочеш поговорити зі мною, дай знати братам, які чергують біля моїх дверей, я швидко тебе знайду. А поки що, прощавай.

– Гей, зачекай! – крикнув Шенк професорові вслід, перш ніж той встиг піти. – Віддай мені мого коня.

– Твій кінь, наскільки я пам'ятаю, пішов до...

– До патрулів, тому що це бойовий кінь, так, так, я це вже чув. Я хочу його повернути.

Андреае довго дивився на нього, ніби роздумуючи.

– Гаразд. Через специфічну ситуацію я зроблю виняток. Завтра або післязавтра він чекатиме тебе у стайні.

Він розвернувся і пішов, залишивши найманця одного.

Спочатку Шенк не знав, що робити. Він не вірив заявам Андреае, тому рушив до воріт, щоб подивитися, чи не випустять його. На його подив, охоронники не створили йому жодних проблем – він вийшов на вулицю так, ніби це була найприродніша річ під сонцем. Лише коли він став на бруківці і озирнувся навколо, то зрозумів, як мало це змінило його ситуацію.

Охоронці дивилися на нього, як на ідіота, тож він озирнувся, принижений, і рушив, не знаючи, куди йде. Шенк без проблем перетнув міст, що охоронявся, і увійшов до центру міста. Вечоріло, ранній осінній захід сонця застав зненацька перехожих, які поспішили завершити свої справи і збиралися додому. Найманець хотів зайти в корчму, випити пива і подумати про те, про се, але зрозумів, що у нього немає грошей.

– Гей, брате, – звернувся він до розенкрейцера, що проходив повз. – Ти знаєш, хто я такий?

– Звичайно, гість Першого Посланця.

Чоловік вклонився.

– Не знаєш, де я можу тут заробити грошей?

– А що вам потрібно?

– Я хотів пива.

– Якби не вистачило одягу, скажи в корчмі, що ти від нас. – Солдат знизав плечима. – І все. Бувайте здорові.