ЛІРНИКОВІ ДУМИ

Но не так-то швидко, люде,
Теє все робилось,
Як писалось на папері,
Як нам говорилось.

Соломон прийшов до себе
Да і нагадався,
Що йому на світі жити
Тілько рік остався.

А тут він іще давненько
Мав то на предміті,
Що безсмертна гора їдна
Єсть на білім світі.

Що до неї лиш достатись -
Вічне можна жити.
Давай туди доставатись -
Нічого робити!

Узяв хліба, узяв солі,
Помолився богу.
Вийшов тихо із палацу
І пішов в дорогу.

І іде він, а бог з неба
Тілько поглядає:
«Соломоне. Соломоне! -
Стиха промовляє,-

Хоть крутися, не вертися,
Нічого діяти:
Видно діло, годі жити,
Треба умирати.

Хоть крутися, не вертися,
Смерть перед тобою,
Ти якраз зійдешся з нею
Під горою тою».

XXIІІ

Де стоїть гора безсмертна -
Колись люде знали,
Лиш тепер - нещастя наше -
Всі позабували.

На горі тій жили люде
І не умирали.
Били камінь під горою,
Хмари будували.

І явився до них господь,
Каже все лишити і,
як тілько можна скоро,
Домовину збити.

Каже збити домовину
Да і гріб копати:
«Скоро син сюда Давидів
Прийде умирати!»

І пішли всі, дошки пилять,
Тешуть і рубають,
Незабавом під скалою
Й яму начинають.

Аж приходить син Давидів,
Сумно поглядає:
«Що то, люде, з того буде?» -
Він людей питає.

«Єсть на світі цар премудрий,-
Став їден казати. -
Він зоветься Соломоном
І іде вмирати.

І ми робим домовину,
Да і гріб копаєм,
А який він, коли прийде,-
Ми й самі не знаєм!»

XXІV

От тобі й гора безсмертна!
Думав вічне жити,
Аж приходиться на нії
Голову зложити.

Що Ж робити? ЯК зложити,
Не буду втікати!
Мудрий вміє в світі жити,
Вміє і вмирати.

«А чи маєте ви міру?» -
Соломон питає.
«А бог її святий має»,-
Хтось відповідає.

«Соломон із мене ростом,-
Беріть з мене міру!»
І узяли з него міру
На чистую віру.

Зняли міру і по нїї
Домовину збили,
А по тії домовині
Й яму припустили.

Припустили і скінчили,
«Почекайте, люде!
Ану, ваша домовина
Чи до міри буде?»

«Ану, справдії - кажуть люде,-
Ляж у домовину.
Чи якраз вона пристане
Давидову сину?»

І пристала домовина,
Ніби вона сама.
«Ану, в яму опустіте:
Чи пристане яма?»

Опустили його в яму:
«Ну, спасибі, люде,
Засипайте Соломона,
Другого не буде!»

(5-7 листопада 1856 р.)

5. БОГ НА ЗЕМЛІ

І