Мексиканська готика

Слуги запалили свічки й розставили посуд на білій дамастовій скатертині. У високі вази з бірюзового скла поставили дикі квіти. Тарілки й кубки усі були зі срібла. Хоч ретельно начищені, виглядали старими — старшими за ті, що якось полірувала Ноемі. Такі використовували на бенкетах років чотириста тому, коли не більше. Це були сімейні реліквії, які вони ретельно зберігали у своєму сховищі, складеними в спеціальні коробки — як той ґрунт, привезений Говардом для відновлення світу, в якому він був господарем.

Френсіс сидів праворуч від неї у сірому двобортному фраку, білій жилетці й сірій краватці. Ноемі подумала, чи не належав костюм колись нареченому Рут, а чи перейшов до нього від якогось іншого родича. Для Ноемі зі скрині дістали нову фату з білої тюлі, що кріпилася до голови шпильками.

Ноемі нічого не їла, пила тільки воду і не розмовляла. Решта також мовчали. Вочевидь, родина відновила старе правило цілковитої тиші, яку лише зрідка порушувало тихеньке шурхотіння серветок. Ноемі подивилась на Каталіну. Кузина кинула погляд у відповідь.

Уся ця сцена нагадала їй малюнок з однієї збірки казок, яка була у неї в дитинстві. Там було зображено весільний банкет, на який прийшла зла чарівниця. Пригадала стіл, заставлений стравами і пирогами, жінок з високими зачісками і чоловіків у каптанах із широченними рукавами. Вчергове торкнувшись свого кубка, задумалася про його вік. Коли народився Говард: триста, чотириста, п’ятсот років тому? Невже й він ходив тоді у камзолі й панталонах? Вона бачила його уві сні, однак він був дуже розмитий, та й з плином часу спогад тільки притлумився. Скільки разів він помирав і переселявся в нове тіло? Поглянула на Вірджила. Той зиркнув на неї у відповідь і підняв келиха, через що вона миттю потупила погляд у тарілку.

Пробив годинник, сповістивши їх про початок. Усі встали. Френсіс узяв її за руку, й уся їхня крихітна процесія потягнулась нагору, до Говардової кімнати. Ноемі інстинктивно відчувала, що все має відбутися саме там. На вході затнулася і щосили стиснула Френсісову руку.

— Я з тобою, — тихо шепнув він.

Увійшли. В затхлому повітрі витав сморід зіпсутих харчів. Говард лежав у ліжку, його губи були чорні, вкриті струпами. Цього разу він був укритий ковдрою. Біля нього стояв лікар Каммінс. У церкві панували б пахощі фіміаму, одначе в цій обителі смерділо гниллю.

Перехопивши погляд Ноемі, старий розтягнув рот у посмішці.

— Моя люба, ти прекрасна, — промимрив він. — Ти одна з найкрасивіших наречених, яких мені випадало бачити.

Мимохіть їй подумалося, скільки могло їх бути на його віку. Як казала Флоренс, вона чергове гарненьке личко у його колекції.

— Відданість сім’ї заохочується, а спротив карається. Не забувайте це і будете щасливі, — продовжив дідуган. — Час одружити вас. Ходіть до мене.

Каммінс відійшов, і молодята зайняли його місце біля ліжка. Говард заговорив латиною. Ноемі не розуміла і слова з того, що він каже, та коли Френсіс став на коліна, вона повторила за ним. Цей постановочний уклін батьку мав своє значення. «Повторення, — подумала Ноемі. — Проходження того самого шляху знову і знову. По колу».

Говард дав Френсісу лаковану скриньку, і той її відкрив. Всередині, на плюшевій подушечці, лежало два засушені гриби жовтого кольору.

— З’їжте їх, — наказав Говард.

Ноемі взяла свій шматочок, Френсіс зробив так само. Вона не хотіла класти його в рот, щоб ненароком не зменшити, а то й зовсім перекрити дію зілля, яке вона весь цей час потайки вживала. Крім того, її непокоїло й походження гриба. Де він виріс — у подвір’ї дому чи на цвинтарі, вдобреному людськими тілами? Чи, може, Говард сам виростив його на власному тілі, зірвав пальцям і з дірки, що лишилась від нього, полилася чорна бридота?

Френсіс торкнув її за зап’ясток, показуючи, що вона має покласти гриб йому в рота. Відтак настала його черга погодувати її. Обряд нагадав Ноемі чудернацьку пародію на причастя, й від думки про це вона нервово пирхнула.

Вона швидко проковтнула гриба. Він не мав ніякого смаку, але вино, келиха з яким хлопець підніс їй до вуст, було млосно солодке. І хай вона зробила всього один дрібнесенький ковток, його дух, упереміш зі смородом гниття і розкладання, що панував у кімнаті, міцно вдарив їй у носа.

— Можна поцілувати тебе? — спитав Френсіс, і вона кивнула.

Френсіс нахилився до неї, заледве торкнувшись губами, затим звівся на ноги й допоміг піднятися їй.

— А зараз навчіть наших молодят, що робити, щоб бути плідними, — наказав Говард.

За всю церемонію вони встигли обмінятися лиш кількома словами — так швидко все скінчилося. Вірджил махнув Френсісові йти за ним, тоді як Флоренс узяла Ноемі під руку й повела до кімнати. За її відсутності слуги навели лад і там: розставили вази з квітами, поклали на ліжко зав’язаний стрічкою букет і запалили свічки. Така собі пародія на романтичну атмосферу. Тепер там пахнуло луговими квітами і воском — весною, що настала не в тому місці й не в той час.

— Про яке навчання казав Говард? — спитала Ноемі.