Озброєні

Сержант Колон мав збентежений вигляд. Звичайно, все за законом. Морква набагато краще розумівся в законах. Він знав закони Анк-Морпорка напам’ять. І знав їх лише він. Колон лише пам’ятав, що сам не складав присяги, а що стосується Ноббі, то єдине, що можна було вважати його присягою — слова на зразок «ну, тепер пограємо в солдатиків».

— Гаразд, — сказав він. — Зараз ви всі, ем, повинні скласти присягу… гм… капрал Морква покаже вам, як це зробити. Моркво, ти складав присягу, коли вступав у лави Сторожі?

— О, так, сержанте. Тільки ніхто мене про це не просив, тому я склав її про себе.

— О? Справді? Тоді продовжуй.

Морква встав і зняв шолом. Він пригладив своє руде волосся. Потім підняв праву руку.

— Усім підняти праву руку, — звелів він. — Молодший констеблю Щебню… ох… Права рука — це та, що ближче до молодшого констебля Анґви. Повторюйте за мною, — він заплющив очі, а губи його заворушилися, ніби він читав щось, написане зсередини його черепа.

— Я, кома, квадратна дужка відкривається, ім’я рекрута, квадратна дужка закривається, кома… — він подивився на новобранців. — Повторюйте.

Вони хором повторювали. Анґва щосили намагалася не засміятися. Морква продовжив:

— Урочисто клянуся, квадратна дужка відкривається, назва обраного рекрутом божества, квадратна дужка закривається… — Анґва навіть не піднімала очей — так боялася приснути зі сміху. — …Дотримуватися законів і постанов міста Анк-Морпорк, кома, служити суспільній довірі і захищати підданих Його, коса риска, Її Величності, підкреслити потрібне, дужка відкривається, ім’я монарха, дужка закривається…

Анґва намагалася дивитися кудись позаду Моркви. На додаток до всього іншого, монотонне бубоніння Щебня вже на кілька десятків слів відставало від усіх інших.

Морква ж продовжував:

— Без страху, кома, думок про власну вигоду або боязні за власну безпеку, крапка з комою, переслідувати злочинців та захищати невинних, кома, з готовністю покласти власне життя, кома, якщо необхідно, кома, і допоможи мені, кома, дужка відкривається, зазначене божество, дужка закривається, крапка, боже бережи Короля, коса риска, Королеву, дужка відкривається, підкреслити необхідне, дужка закривається, крапка.

Анґва вдячно замовкла, і лише після цього зважилася подивитися на обличчя Моркви. На його щоці блищала щира сльоза.

— Ну, гм… добре. Це все… Дякую, — підсумував сержант Колон.

— За-хи-ща-ти не-вин-них, ко-ма…

— Повторите у вільний час, молодший констеблю Щебню, — сержант прокашлявся і знову звернувся до своїх записів. — Тепер до важливих питань. Ретуза Хапугінса знову випустили з в’язниці, тож будьте уважні — усі знають, як він святкує своє звільнення. До того ж кривавий троль Вуглеморд минулої ночі побив чотирьох жителів міста.

— …Якщо необхідно, ко-ма…

— А де капітан Ваймз? — запитав Ноббі. — Він мав би за це взятися.

— Капітан Ваймз… вирішує інші питання, — пояснив сержант Колон. — Перейти до цивільного життя не так уже й легко. Добре, — він знову подивився на свої папери і повернувся до гвардійців. І… однієї гвардійки. Хе-хе.

Його губи рухалися, ніби він рахував новобранців. Між Ноббі і молодшим констеблем Дуболомом він помітив крихітного нікчемного чоловічка, борода і волосся в якого настільки переросли всі можливі рамки пристойності, що він скидався на тхорика, що визирає з куща.

— …Мені, кома, дужка відкривається, зазначене божество, дужка закривається, крапка…

— Та щоб тобі! — вилаявся він. — Тут-і-Заразе, що ти тут забув? Дякую, Щебню… не салютувати… можеш сісти.

— Мене привів сюди пан Морква, — відповів Тут-і-Зараз.

— Превентивне покарання із затриманням, — сказав Морква.

— Знову? — Колон зняв ключі з гвіздка над столом і кинув їх злодієві… — Добре. Камера три. Візьми ключі зі собою, ми покличемо, якщо вони нам знадобляться.

— Ви дуже люб’язні, пане Колон, — подякував Тут-і-Зараз, тупцяючи сходами вниз до камер.

Колон похитав головою.

— Страшенний…

— Не такий він уже й страшенний, — зауважила Анґва.

— Та ні. Його ніхто не боїться, — уточнив Колон. — Страшенний невдаха.

— Пам’ятаєте, як він збирався йти аж до Дунманіфестіна, щоб викрасти у богів таємницю вогню? — всміхнувся Ноббі.

— А й кажу йому: «Тут-і-Заразе, таємницю вогню у богів уже давно викрали, тисячі років тому», — підхопив Морква. — А він говорить: «То це ще й стародавня річ. Навіть краще!»[4].

— Бідолашний хлопчина, — сказав сержант Колон. — Гаразд. Що там далі?.. Так, Моркво.

— Тепер вони повинні отримати королівський шилінг, — відповів знавець усіх законів.

— Правильно. Гаразд, — Колон вишкріб із кишені три анк-морпоркські долари розміром з пастку та з умістом золота, як у морській воді. Він по черзі кинув їх рекрутам.