ПРИКАЗКИ

«Куди, Мош­ку, так ідеш?»
«На війну ви­ход­жу!»
«А чо­го ж то пізно так?»
«Ще два-три по­ло­жу!»
«А як те­бе ча­сом хто
Схоче по­ло­жи­ти?»
«А ко­му ж я ви­нен що?
За що ж ме­не би­ти?»

ТРИ ПИТАННЯ

Рабин:
«Чого півень, як співає,
Очі зак­ри­ває?»
Мошко:
«Того, дев­не, що на­пам’ять
Свою пісню знає».
Рабин:
«Чого ко­лись по дра­бині
Ангели зліза­ли?»
Мошко:
«Бо ще бу­ли мо­лодії,
Мало пір’я ма­ли».
Рабин:
«Чого мо­ре так со­ло­не,
Що не мож­на пи­ти?»
Мошко:
«Бо по­гані осе­ледці
Мали за­се­ля­ти».

ЧИ ДАЛЕКО ДО НЕБА

«Що п’ять верс­тов - то й кор­шом­ка,
Нічого й лічи­ти,
Бо п’ять верс­тов як проїдеш,
Треба й відпо­чи­ти.
Ото їдуть із яр­мар­ку
Двоє гос­по­дарів,
У каж­до­го віз по­ряд­ний,
Воликів по парі.
Їдуть собі по­ма­леньку,
Грошенята ма­ють,
Полягали на со­ломі -
Та й ду­му га­да­ють.
Далі їден про­бу­див­ся
З гли­бо­кої ду­ми,
Повернувся на со­ломі.
«Чи спиш,- ка­же,- ку­ме?»
«Що го­во­риш?» - дру­гий ка­же.
«Чи спиш, я пи­таю».
«Та не сплю ще,- ка­же,- ку­ме,
Тілько що дрімаю!»
«Не дрімай же на го­ди­ну
Та глянь про­тив не­ба,
Скілько б верс­тов так до не­ба
Проїхати тре­ба?»
«Та бог йо­го свя­тий знає
І добрії лю­ди…
Я ду­маю, що не більше,
Як п’ять верс­тов, бу­де».
«Гуттю, ку­ме!.. Та се ба­ба
Тобі наб­ре­ха­ла…
Та як­би п’ять верс­тов бу­ло,
Там корш­ма б сто­яла!»

ОКУЛЯРИ

Розходився му­жи­чок
Аж ґвалт дя­ку­ва­ти,
Та од­на йо­му біда:
Не вміє чи­та­ти.
До аз-бу­ки - так ку­ди,
Не то­го він хо­че.
Він га­дає чим дру­гим
Просвітити очі.
«Не вміє ж так ста­рий дяк
Стрічки розібра­ти,
Окуляри ж як візьме -
То ку­ди чи­та­ти!
Отак і я за­ве­ду
Кондаки й тро­парі,
Піду тілько та куп­лю
Такі оку­ля­ри».
Пішов му­жик до крам­ниці,
Різні ви­би­рає…
Що на очі нак­ла­де,
То все не чи­тає.
Далі соті з но­са зняв,
Об зем­лю уда­рив.
Розплатився та й пішов
Сам без оку­лярів.
Та й на про­во­ди ска­зав
Хрещеному лю­ду:
«Окулярів не ку­пив
То й дя­ком не бу­ду».

ЕГЕ, ГАЙ

Йде ви­дю­чий і сліпий,
Та й ка­же ви­дю­чий:
«Ото, бра­те, синій гай!
Ото ліс дріму­чий!»
«Еге! Еге! - ка­же той.-
Як ти собі ва­жиш!»
«А ти ж, бра­те, ба­чиш що?»
«Та ж ти, бра­те, ка­жеш!»

СКІЛЬКО ДУШ

«Скілько, ку­ме, в тілі душ?»
«Одна, я га­даю».
«Може, в те­бе і од­на,
А я так дві маю:
Бо як ру­ки на снігу
В ме­не за­коліють,
Хукне теп­лая ду­ша -
І ру­ки тепліють.
А як стра­ва на столі
Гарячая бу­де,
То вже дру­га, бач, ду­ша,
Холодная, сту­дить!»

ПОНИЗИВ