ПРИКАЗКИ

Перепродав раз маляр
Усе серед Бару [28]
I на продаж тілько мав
Їдную Варвару.

Аж приходить наш мужик,

Шапку поправляє.
«Чи є у вас Миколай?» -
Маляра питає.

«Нету, братец,- каже той,-

Тольки зараз буде».
Та Варвару живо зняв
Та й до халабуди.

І кісткою раз мазнув -

I чаша закрилась,
Мазнув iщe кілька раз -
I митра вродилась.

Мазнув ще раз - i обруч

Обвів наокола
І бігцем до мужика:
«Вот тебе Микола».

Але мужик coбi став,

Під боки узявся,
Як поглянув на лице -
Так i засміявся.

«Що Микола, то Микола!

Правдива Микола!..
Щоби тoбi волосок!..
Вся борода гола!»

«Нешто хочешь барады?

И барада буде!»
I з Варварою мерщій
Знов до халабуди.

Bn6irae, кругом глип -

Мужика й нi пари!
А тут баба, як на злість,
Питає Варвари.

Прокляв маляр мужика

I бабу, до лиха;
Ставить образ на стілець
Та й промовив стиха:

«Не требуй он барады,

Энтакая харя! -
И еще бы была раз
С Миколы Варвара».

CZY TYM KONIEM

Сидить москаль на стільці,
Аж куриться, бреше,
А ляхва кругом стоїть,
Тілько вогню креше.
«Вот,- прибріхує москаль,-
Раз была потеха:
В адни сутки пятьсот вёрст
Я верхом проехал...»
«Ale to nie moze być!» -
Якийсь обізвався.-
«Как не может?.. Нешто лгу? -
Москаль обізвався.-
Да знаете ль, что в Москве
Адин мне не верил,
Так за это я ему
Рожу перемерил».
Toгдi ляшок позадгузь:
«А powiedz ranie, panie,
Czy tym koniem jechal pan,
Ze stoje na stani?»
«Этим самым!» А ляшок:
«Niech ze pan przebacze,
Bo ten kon nie to piecć set,
A tysiac przeskacze!»

ЧИ ТИМ КОНЕМ

Сидить москаль на стільці,
Аж куриться, бреше,
А ляхва кругом стоїть,
Тілько вогню креше.
«От,- прибріхує москаль,-
Раз була пoтixa:
В одні сутки п’ятсот верст
Я верхом проїхав».
«Та куди вам п’ятсот верст?» -
Ляшок обізвався.
«Так не вірите, чи що? -
Москаль запитався.-
Та знаете, що в Mocквi
Один не пoвipив,
Так я йому кулаком
Морду перемірив?..»
Тогді ляшок позадгузь.
«Скажіть,- каже,- пане,
Чи тим конем їхав пан,
Що стоїть на стані?»
«Этим самым!» А ляшок:
«Так було й казати,
Бо тим можна не п’ятсот -
Тисячу ввігнати».

ЗАПОРОЖЦІ У СЕНАТІ

Раз московські сенатори
Змовились мовчати,
Щоби нашим запорожцям
Відвіту не дати.

Ото входять запорожцу

Москалів вітають;
A тi сидять бовванами,
Не відповідають.

Запорожці ідуть ближче,

Стали коло стола.
A тi сидять, як сиділи,
Жаден aнi слова.

Тогди старий запорожець

До своїх озвався:
«Чи не в пустку, мої діти,
Я з вами забрався?»

«В пустку! В пустку!» - закричали,

«То що ж, мої діти?
Коли в пустку ми забрались,
То можна й ... !»

«А запевне, дядьку, можна!»

Гримнули по разу
Та й пішли до дому ждати
Другого указу.

КОШОВИЙ У ЦАРИЦІ