Unknown

ппименшеними даними мадяри за той час пові- с^ьк“^м.^и’_р“₃^Р_стр^іляли в Галичині 36 тисяч мирних жителів опленим манією величі мелтошагам була потрібна ’янська кров, у першу чергу українська і сербська. н°^Вній вони хотіли будувати свої великодержавницькі лани і вони «будують» їх таким чином по сьогоднішній Д^ЄНПлачевний для мелтошагів результат першої світової ”ни не навчив їх нічому. Впоравшись з допомогою ру- ^В1И_нських бояр з революцією, вони залили Угорщину по- ^М сами крові робітників і батраків. Місце демократа Ка- польї зайняв адмірал без флоту Хорті, людина з профі­лем патриція і з душею посполитого гада. Парламент став чимось на зразок аристократичного клубу і казарми водночас. Там можна було обговорювати породи коней і за сигналом Хорті кричати досхочу: «віддати все назад!» «Все» — це значить Карпатську Україну, Словаччину, югославський Банат і румунську Трансильванію.

Так було в політичному житті, те ж саме і в культур­ному. Вірші великого Петефі пішли в архів, туди ж по­мандрував класик угорської прози Йокаї *. їх витіснили ідіотські фарси Буш-Фекеті та романи спритного літера­турного спекулянта Керменді.

Ще задовго до захоплення Гітлером влади, Хорті по­ставив на нацистського коня. Він знав прекрасно, що ця спілка буде спілкою гієни з тигром, але саме роль гієни його й приваблювала.

Прийшов 1938 рік *, за ним 1939 рік. Хорті виплив. Не встиг Гітлер встромити ніж у горло Чехословаччини, як уже мадярська гієна прибігла сьорбати кров жертви. День національного трауру Праги став днем «тріумфу» Будапешта. При звуках марша Хорті в’їхав на білому ко­ні до Кошиць.

, Через деякий час цей адмірал-кавалерист зібрався в їхати в Ужгород. Але на цей час знайшовся хтось, хто поламав йому програму. Урочистий в’їзд Хорті в Ужго­род не відбувся...

Мадярські війська, які з дозволу Гітлера готувалися До маршу на Карпатську Україну, були змушені просу­ватися на північ в бойовому порядку, під акомпанемент музики кулеметів і гармат. Карпатська Україна не хоті­ла угорського ярма: ця маленька країна перша в Європі вчинила тоді збройний опір волі всесильного, здавалося в той час Гітлера.

Нарешті, гонведи ¹ з боями дійшли до польського кор. дону, де вже цілий тиждень чекали на них задубілі з хо- лоду репортери преси варшавського міністра Бека, еіггу~ зіаста польсько-німецько-угорського союзу.

Для Карпатської України почалися дні, місяці, роки тяжкої муки, невимовних страждань. Слідом за гонве­дами йшли жандарми, вони вішали наших людей направо і наліво, вони набили ними тюрми, вони збудували для них концтабори і найлячніший з них у Ніредьгазі *.

Сотні студентів Севлюшської семінарії боролися до останнього патрона проти мадярських дивізій. Пліч-о- пліч з ними билися молоденькі гімназисти з Хусту. Всі вони полягли, але пам’ять про них, слава про них пе вмерла і не вмре, поки шумітиме у Карпатах Тиса, а Дніпро тектиме в Чорне море.

В ті чорні дні 1939 року була лише одна країна, яка виступила з протестом проти цієї мерзенної розправи. Нота Радянського уряду про невизнання окупації угор­цями Карпатської України була ясного зорею, що засві­тила нашим закарпатським братам у тьмяну ніч неволі. Вона додала їм сили до дальшої боротьби, вона окрилила закарпатських партизанів на подвиги, що про них заго­ворив згодом увесь світ.

Влітку 1941 року Гітлер надіслав Хорті вексель, за який той повинен був розплатитись мадярським гармат­ним м’ясом. Сповнений віри в непереможність свого про­тектора, Хорті послужливо віддав йому свої дивізії, спо­діваючись при цій нагоді й собі поживитись добром ра­дянського народу.

Тоді, і так уже невиносиме життя Закарпаття перетво­рилося на пекло. В винищуванні українського народу жандармам взялися допомагати угорські чорносотенні банди з організації «Залізний перстень» та найпідліші з підлих, ренегати — мадярони на зразок пройдисвіта Анд­рія Бродія *.

Надамо слово гуцулові з Ясеня:

«Мадярські душогуби звозили з усієї околиці свої жертви і в нашому селі коїли з ними звірства. Куди не підеш, скрізь трупи замучених людей. Я на власні очі бачив між Квасами і Ясенем до ЗО трупів, збезчещених

¹ Охоронні війська.-— Ред.

. катівськими руками. Одному язика вирізали, дру- *^хН1М_яіс, третьому вуха, пальці. Одній ланці розпороли ^ГОМВ^УІТ і багато ще жахливого бачив я, чого й змалювати тте можна».      .      .

Українська культура на Закарпатті потоптана, поні- _іа мадярськими окупантами. Українські школи за- ^вЄ_йт0 їх учителів звільнено з посад, нібито за незнання курської мови. Школярам суворо заборонено розмовля­ти рідною мовою, за порушення тієї заборони україн­ських дітей б’ють, б’ють до нестями...

Але все те даремно... Українські партизанські загони _На Закарпатті налічують понад 17 тисяч бійців. Є випад­ки коли воювати з мадярами виходять цілі села. Ці за­гони поповнюються мобілізованими, що тікають з гонвед- ських полків. Всі вони чесно роблять свою справу: виса­джують у повітря мости і залізничні лінії, знищують жандармів і чиновників, звільняють з тюрем ув’язнених братів.