Unknown

Після складення радянсько-польської угоди влітку 1941 року, Соснковський в знак протесту проти зближен­ня з СРСР вийшов з кабінету і, скупчивши біля себе фа­шистських поплічників, видавав підпільні чорносотенні листки, викрадав з архівів уряду Сікорського секрет­ні документи і готував навіть палацовий переворот (аякже!)...

Отримавши з рук Рачкевича посаду головнокомандую­чого польськими збройними силами, Соснковський став 284

фактичним диктатором польської емігрантщини. Він скрес­лює політику уряду, в його руках усі нитки, що зв’язують цей уряд 3 його агентурою в окупованій Польщі. Під його широким генеральським плащем знайшла притулок уся польська п’ята колона.

Запізпілим принаймні па 150 років польським бурбо­нам байдужа доля Польщі, її народу. Гинуть щодня в гіт­лерівських концтаборах та від есесівських куль тисячі поляків — бурбонів це не турбує. їх турбує те, що Черво­на Армія просувається на захід... І слиняві карлики по­трясають кулачками: «не насмілюйтесь, мовляв, гнати німців через територію Польщі, бо... ми цього не «допу­стимо»!»

Піднімаються польські партизани на війну з німе­цьким окупантом,— бурбони надсилають своїй агентурі в Польщі наказ: «Фізично знищуйте партизанів!»

Населення Західної України веде боротьбу за визво­лення, за вільне життя в межах возз’єднання Радянської України,— лондонські шляхетські вовкулаки погрожують йому за те шибеницями, бо українська земля між Ся­ном і Збручем не українська, мовляв, а колонія Вар­шави...

Польський народ зумів уже розкусити справжні намі­ри своїх самозваних емігрантських володарів. Про це го­ворять резолюції, що схвалюються на багатолюдних мі­тингах американських поляків, які вимагають створення нового польського уряду. Про це свідчить, нарешті, геро­їчна боротьба солдатів і офіцерів Польського корпусу в СРСР, які своєю кров’ю, пролитою в боях з німецькими ордами, написали вже ім’я Польщі під не писаним ще до­говором вічної дружби і братерства їх народу з народами Радянського Союзу, які кров’ю своїх синів рятують Поль­щу від загибелі.

Прагнення польського народу знайшли також вияв на сторінках органу Спілки польських патріотів «Вольна Польска», де мовиться про те, що польський народ по­винен сам виділити людей, які б у наші вирішальні дні достойно репрезентували його інтереси, його прагнення, його незламну волю прискорити розплату з споконвічним ворогом і наблизити День Перемоги, що буде днем вос­кресіння справді незалежної і справді демократичної Польщі.

В цей відповідальний час польський народ не хоче стояти осторонь від подій, залишатись поза співдружбою волелюбних народів. Своїми стражданнями і своїм героїз­мом він заслужив на те, щоб зайняти почесне місце у війні народів проти фашистської тиранії.

І він займе це місце. Займе всупереч жалюгідним спробам ще більше жалюгідних бурбопів з-над Вісли.

БОЙОВА СУРМА

ПОЛЬСЬКИХ ПАТРІОТІВ

(По сторінках «Вольна Польска»)

Хто хоче бити собаку, завжди бук знайде. Знайшли цей бук на скажену гітлерівсько-німецьку собаку сипи Польщі, які зі зброєю в руках стали на смертельний бій за волю і незалежність своєї Батьківщини. В той час, коли панів Миколайчиків і Матушевських роз’їдають заглобів- ські «претензії» * на загарбання українських і білору­ських земель; коли зорганізована в СРСР польська армія уже третій рік з волі генералів Андерса і Соснковського «бореться» тільки з нудьгою своєї скандальної бездіяль­ності в іранських пісках та гине не в боях з німцями, а від тропічної малярії за тисячі кілометрів від фронту,— полум’яний голос польських патріотів в СРСР лунає бо­йовою сурмою для всіх поляків.

«Над Польщею вдарила дванадцята година,— пише газета «Вольна Польска».— Червона Армія, перекрес­люючи всякі передбачення воєнних оглядачів, опинилася на передпіллі нашої Вітчизни. Немає сьогодні для поля­ка більш пекучої справи, ніж прискорити розгром гітле- ризму, адже пруссацька наволоч буде намагатись захи­щати підступи до Німеччини боротьбою, яка може до­щенту зруйнувати нашу країну. З гордістю можемо ска­зати сьогодні Польщі і всьому світові, що ми несемо в рідний край і складаємо на вівтар Вітчизни кров і зброю Першого корпусу польських збройних сил. Ідемо на бій за визволення Польщі, за врятування наших сіл і міст від страшної руїни, за врятування життя сотень тисяч наших братів».

Плямуючи емігрантських панів Соснковських і Андер- сів, що в таку вирішальну для Польщі хвилину держать армію «не для боротьби з гітлеризмом, але для братовбив­чої війни в країні», газета згадує трагедію історичної бо­ротьби легіонів Домбровського в часи Наполеона і кон­статує з радістю: