Читаем Unknown полностью

yij*» ’ ТТлПГГТЯ ГТлїТІР і/ В рядах цієї армії безстрапт* но бється Перша Польська дивізія імені Костюпік■ _ справжній авангард справжнього польського народу з нашою допомогою розтопче фашистську гадину і вим™“ шляхетське сміття з своєї чистої хати      J ЬТ0

Тоді і для українського Львова і'для польської Вар шави почнеться нова епоха. Епоха вічної дружби і віч ного братерства.      и 1 Ві


ВОНИ ПРОЙШЛИ ЯК БУРЯ

В спекотний літній день 1943 року губернатор Гали­чини Вехтер приймав на коломийському ринкові парад «Галицько-української дивізії СС». Галасував оркестр, а на дзвіниці собору тупо, наче калатавка на шиї загубле­ної в полонині корови, подзенькував розбитий дзвін, єди­ний дзвін, що уцілів від німецької реквізиції.

Через декілька годин світ облетіла пущена «Німе­цьким інформаційним бюро» кореспонденція про «ентузі­азм» добровольців, дарма що ці добровольці лише тому стали ними, що не встигли вчасно — так, як інші,— втек­ти в глухі карпатські нетри.

Те ж саме «Німецьке інформаційне бюро» не обмови­лося ані словом про подію, яка скоїлася в недалекому подільському містечку Скалат * майже одночасно з коло­мийським парадом.

Жителі Скалата, що знаходився тоді за 1000 кіломет­рів від фронту, були дуже здивовані, почувши раптом па вулицях цокотіння автоматів і грізний посвист снарядів над хатами. Ще більше було їхнє здивування, коли вони побачили, як дотеперішні всесильні пани їх життя і смер­ті — солдати, поліцаї і сам комендант — метнулись про­жогом в куртках і без них у найближчі городи, клуні і кущі. Скалатчани скоро зрозуміли в чому справа: їх місто опинилося в руках партизанів.

Ця подія розворушила все генерал-губернаторство. У напрямі до Скалата рушила моторизована німецька колона. Але єдине, що залишилося зробити каральни­кам після їх прибуття до Скалата, це повитягати з-по­між лопухів та кущів трупи солдатів і офіцерів гарні­зону.

«Мессершмітти» старанно розшукували партизанів. Вони натрапили на них коло Дністра. Німці шили мі­шок. Дбайливо, старанно. Коли, здавалося, все вже було готове щоб закинути його па партизанські голови, мішок луснув, розпоротий багнетами партизанів.

Горіли мов смолоскипи нафтові вишки Биткова, раз у раз злітали в повітря залізничні і шосейні мости. Пра­пор свободи замайорів над Рафайловою і Пасічною. Три добірні есесівські полки помчали в Карпати, два мадяр­ські полки вислав регент Хорті проти народних месни­ків. «Юнкерси» від світанку до вечора висіли над голо­вами партизанів, їх бомби завзято кришили схили гори Погур. Есесівці з криком кинулись на останній бастіон хоробрих. З гранатами в руках вони наблизились до око­пів — в окопах не було вже нікого.

Партизани з’явилися в тилу німецьких полків. Вони вдерлися, як вихор, у Татарів* та Яремчу*; вони здобу­ли Ділятин *; вони зруйнували всі мости, що ними прохо­дить шлях з Станіславова та Коломиї до Будапешта.

У місті Коломиї забули вже про парад. Страх і замі­шання запанували в привокзальному районі, де жив колись австрійський архікнязь Карл, де тепер звили собі тепле кубельце німецькі коменданти і зондерфю- рери.

Побризкуючи зброєю, марширували в мертвій тиші прусські есесівські батальйони, а попереду їх з оглушли­вим

гуркотом пливла на південний захід хмара стягнутих з фронту бамбардувальників.

Через двадцять чотири години авангард пруссаків пе­рерізав шлях Ослави — Ділятин, не передчуваючи, що таким чином він перерізує пасмо свого життя. Музику степових цвіркунів замінила раптом симфонія мінометів та рушниць. Партизани розпочали велику ділятинську битву.

І вони закінчили її. Понад 502 убитих німців під­рахували партизани на бойовищі, до 2000 поранених прус­саків сповнило зойком і стогоном шпиталі веселого міста Коломиї...

Поворотний шлях непоборних, шлях у волинські ліси був відкритий. Шлях через поля з копицями хліба, що гнили на осінньому дощі, через сумні, мовчазні села-цвин- тарі, села без молоді, через містечка, застиглі від жаху після страхітливої різні євреїв, через волинські оселі, колись польські — сьогодні нічиї, де кожний камінь руїн плаче кров’ю замордованих темної ночі дітей...

Під осінній шум смерек сплять у карпатських горах полеглі в бою з ворогом. їх могили ніколи пе поростуть травою. Однаково палка любов до них українських і поль­ських сердець.

Вони пройшли як буря» І скоро буде Великий Парад тих, що принесуть зі Сходу свободу і страдницьку землю перетворять на землю благословенну.


ЇХ БОЙОВИЙ КУРС - ВАРШАВА

Деиь 12 жовтня був днем бойового хрещення Поль­ської дивізії імені Тадеуша Костюшка.

За два дні перед боєм капітан Беркович прочитав ко­роткий наказ генерал-майора Берлінга *. Мовчазні ряди жовнірів слухали суворі солдатські слова командира кор­пусу:      .      „

«Настав нарешті довгожданий час боротьби з німцями, настав час кривавої помсти за сльози, згарища, кладови­ща і катівні...

Хай ваші багнети і ваші снаряди б’ють спокійно, але певно, як сокира дроворуба...

Вперед на бій, солдати Першої дивізії!..»

Перейти на страницу:
Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже