yij*» ’ ТТлПГГТЯ ГТлїТІР і/ В рядах цієї армії безстрапт* но бється Перша Польська дивізія імені Костюпік■ _ справжній авангард справжнього польського народу з нашою допомогою розтопче фашистську гадину і в
’им™“ шляхетське сміття з своєї чистої хати J ЬТ0Тоді і для українського Львова і'для польської Вар шави почнеться нова епоха. Епоха вічної дружби і
ВОНИ ПРОЙШЛИ ЯК БУРЯ
В спекотний літній день 1943 року губернатор Галичини Вехтер приймав на коломийському ринкові парад «Галицько-української дивізії СС». Галасував оркестр, а на дзвіниці собору тупо, наче калатавка на шиї загубленої в полонині корови, подзенькував розбитий дзвін, єдиний дзвін, що уцілів від німецької реквізиції.
Через декілька годин світ облетіла пущена «Німецьким інформаційним бюро» кореспонденція про «ентузіазм» добровольців, дарма що ці добровольці лише тому стали ними, що не встигли вчасно — так, як інші,— втекти в глухі карпатські нетри.
Те ж саме «Німецьке інформаційне бюро» не обмовилося ані словом про подію, яка скоїлася в недалекому подільському містечку Скалат * майже одночасно з коломийським парадом.
Жителі Скалата, що знаходився тоді за 1000 кілометрів від фронту, були дуже здивовані, почувши раптом па вулицях цокотіння автоматів і грізний посвист снарядів над хатами. Ще більше було їхнє здивування, коли вони побачили, як дотеперішні всесильні пани їх життя і смерті — солдати, поліцаї і сам комендант — метнулись прожогом в куртках і без них у найближчі городи, клуні і кущі. Скалатчани скоро зрозуміли в чому справа: їх місто опинилося в руках партизанів.
Ця подія розворушила все генерал-губернаторство. У напрямі до Скалата рушила моторизована німецька колона. Але єдине, що залишилося зробити каральникам після їх прибуття до Скалата, це повитягати з-поміж лопухів та кущів трупи солдатів і офіцерів гарнізону.
«Мессершмітти» старанно розшукували партизанів. Вони натрапили на них коло Дністра. Німці шили мішок. Дбайливо, старанно. Коли, здавалося, все вже було готове щоб закинути його па партизанські голови, мішок луснув, розпоротий багнетами партизанів.
Горіли мов смолоскипи нафтові вишки Биткова, раз у раз злітали в повітря залізничні і шосейні мости. Прапор свободи замайорів над Рафайловою і Пасічною. Три добірні есесівські полки помчали в Карпати, два мадярські полки вислав регент Хорті проти народних месників. «Юнкерси» від світанку до вечора висіли над головами партизанів, їх бомби завзято кришили схили гори Погур. Есесівці з криком кинулись на останній бастіон хоробрих. З гранатами в руках вони наблизились до окопів — в окопах не було вже нікого.
Партизани з’явилися в тилу німецьких полків. Вони вдерлися, як вихор, у Татарів* та Яремчу*; вони здобули Ділятин *; вони зруйнували всі мости, що ними проходить шлях з Станіславова та Коломиї до Будапешта.
У місті Коломиї забули вже про парад. Страх і замішання запанували в привокзальному районі, де жив колись австрійський архікнязь Карл, де тепер звили собі тепле кубельце німецькі коменданти і зондерфю- рери.
Побризкуючи зброєю, марширували в мертвій тиші прусські есесівські батальйони, а попереду їх з оглушливим
гуркотом пливла на південний захід хмара стягнутих з фронту бамбардувальників.Через двадцять чотири години авангард пруссаків перерізав шлях Ослави — Ділятин, не передчуваючи, що таким чином він перерізує пасмо свого життя. Музику степових цвіркунів замінила раптом симфонія мінометів та рушниць. Партизани розпочали велику ділятинську битву.
І вони закінчили її. Понад 502 убитих німців підрахували партизани на бойовищі, до 2000 поранених пруссаків сповнило зойком і стогоном шпиталі веселого міста Коломиї...
Поворотний шлях непоборних, шлях у волинські ліси був відкритий. Шлях через поля з копицями хліба, що гнили на осінньому дощі, через сумні, мовчазні села-цвин- тарі,
села без молоді, через містечка, застиглі від жаху після страхітливої різні євреїв, через волинські оселі, колись польські — сьогодні нічиї, де кожний камінь руїн плаче кров’ю замордованих темної ночі дітей...Під осінній шум смерек сплять у карпатських горах полеглі в бою з ворогом. їх могили ніколи пе поростуть травою. Однаково палка любов до них українських і польських сердець.
Вони пройшли як буря» І скоро буде Великий Парад тих, що принесуть зі Сходу свободу і страдницьку землю перетворять на землю благословенну.
ЇХ БОЙОВИЙ КУРС - ВАРШАВА
Деиь 12 жовтня був днем бойового хрещення Польської дивізії імені Тадеуша Костюшка.
За два дні перед боєм капітан Беркович прочитав короткий наказ генерал-майора Берлінга *. Мовчазні ряди жовнірів слухали
суворі солдатські слова командира корпусу: . „«Настав нарешті довгожданий час боротьби з німцями, настав час кривавої помсти за сльози, згарища, кладовища і катівні...
Хай ваші багнети і ваші снаряди б’ють спокійно, але певно, як сокира дроворуба...
Вперед на бій, солдати Першої дивізії!..»