Unknown

У визвольному русі поряд з українцями поважну роль відіграють поляки. Львівські партизани підтримують тіс­ний організуючий зв’язок з партизанами східних облас­тей України.

У боротьбі з партизаними окупаційні власті виявля­ють цілковите безсилля. З метою залякування борців за свободу фашисти влаштовують публічні видовища спа­лення полонених партизанів. З особливим садизмом зну­щаються окупанти над дівчатами; були випадки, коли їх вішали головою вниз, під ногами розпалювали вогнища. Але ці засоби замість залякувати львів’ян, запалили в їхніх серцях полум’я, котре рано чи пізно спопелить страхітливу будову гітлерівської неволі.

Скривавлений, потоптаний, а все ж таки гордий, не­скорений і завжди живий Львів з нетерпінням чекає дня визволення.

Чекає не склавши руки, а в кривавій, невблаганній бо­ротьбі.

І в тій боротьбі перемагає.

ЗГАДКА НА СУМНІ РОКОВИНИ

Наприкінці листопада 1918 року після трьохтияшевих жорстоких боїв війська Юзефа Пілсудського витіснили українців із Львова. Вивішенням національних прапорів і різнею львівських євреїв відзначав уряд Польщі свій перший імперіалістичний стрибок па Схід, на землі Укра­їни.

З того дня минуло 25 років. Колишній диктатор Поль­щі спить вічним сном у льоху Вавельського замку, і над його труною стоїть Ганьба в особі німецького вартового. А Львів, що мав стати для варшавських блудливих по­літиканів трампліном для загарбницького походу на Київ, ось уже третій рік задихається в зашморгу катів, які цуп­ко стискають горло Варшави.

Ягайлонська ідея Пілсудського *, ідея завоювання і підкорення польським магнатам України, Білорусії та Литви розвіяна на порох. За маніякальні плани своїх «верховодів» польський народ розплатився найвищою ці­ною, ціною втрати державної незалежності, ціною втра­ти мільйонів своїх синів і дочок, ціною неймовірних знущань, що їх чинить над ними здичавіла німецька орда.

У Польщі до 1939 року було коло 20 мільйонів насе­лення: українців, як відомо,— 45 мільйонів. Проте Піл- судський гадав, що йому вдасться поглинути Україну. І він до самої смерті гострив на неї зуби. Діставши про­чухана під час київської авантюри *, він та його прихиль­ники з табору польської реакції не переставали мріяти про Польщу «від моря до моря». У Варшаві осіли гнізда петлюрівських банд, а другий відділ польського генераль­ного штабу присвячував весь свій робочий час підготовці все нових і нових актів шпигунства, диверсії і саботажу на території Радянської України.

Після смерті Пілсудського в польській офіційній по­літиці не змінилося нічого. Його спадкоємці з так званої полковницької кліки продовжували політику маршала. В той час, як перед Європою, а зокрема перед усім сло­в’янством, ставала на весь свій зріст небезпека німецько - фашистської навали, польський міністр закордонних справ Бек приймав у себе Герінга. Варшавський уряд торпедував усі спроби Радянського Союзу об’єднати на­роди Європи для захисту проти грядучого гітлерівського хама. Коли старенький Варту, один з нечисленних фран­цузьких політиків, що розуміли серйозність ситуації, при­був до Варшави, щоб переконати польський уряд у не­обхідності створення блоку проти агресорів, Бек мало не показав йому дверей. Панів беків усе ще вабила перспек­тива братовбивчого походу на Схід.

В 1938 році, коли гітлерівці розпочали здійснювати свої загарбницькі плани, пани беки втратили рештки че­сті і сорому. Це вони встромили ніж у спину братньому чехословацькому народові в годину, коли Гітлер виставив проти нього кілька десятків своїх добірних дивізій. Це вони погрожували Радянському Союзові війною, якщо він схоче поспішити чехословакам на допомогу. Це вони, нарешті, зірвали в 1939 році останню спробу радянського уряду запобігти агресії, відмовившись від його допомоги, і таким чином віддали польську державу на поталу Гіт- лерові.

1 вересня 1939 року гітлерівські війська вдерлися на польську територію, не знаходячи майже ніде на своє­му шляху оборонних фортифікацій. Ці фортифікації були зате на іншому місці — вздовж східного кордону Польщі...

Сьогодні по беках і слід прохолов. Але залишились продовжувачі беківських традицій. Залишились у Польщі і на смітнику еміграції. їх нічого не навчила ні історія, пі трагедія власного народу. Вони все ще каламутять во­ду, вони все ще отруюють криниці. На словах нібито во­роги Гітлера, ділами своїми вони наполегливо допомага­ють йому душити Польщу. В той час, як Варшава і Краків стогнуть під гітлерівським чоботом, спливаючи п’я­тий уже рік кров’ю і слізьми, польські реакційні політи­кани розмахують кулаками, погрожують українському народові, якщо він насмілиться визволити з-під гітлерів­ського ярма українське місто Львів.

2о років тому війська Пілс^дського по трупах муж ніх українських солдатів ввійшли у Львів. Нині v воіют» Львова стукають українські партизани, передовий заНн великої армії визволителів, армії геппїп Гт,™