Unknown

У вечірніх сутінках рушили перші частини в напрямі до лінії фронту. В рядах — піднесений настрій. їх шлях пішов на захід, туди, де за осінньою мрякою тужить у неволі ще поневолена Варшава.

По дорозі зустрічається їм валка колгоспних підвід. Один із селян, дізнавшись, що це йдуть на фронт поляки, знімає шапку і вигукує:

— Вітаю польську армію! Вітаю польську армію!

Вранці радянська артилерія розпочала ураганний во­гонь. Польські солдати вперше почули таку пекельну ка­нонаду сотень гармат усіх калібрів.

Перед дивізією поставлене завдання прорвати сильно укріплену лінію німецької оборони, форсувати річку, за­йняти ворожі окопи, знищити на цій ділянці всі вузли опору і вогневі точки гітлерівців, захопити села Л і П.

Після майже двогодинної артилерійської підготовки польська піхота ринула в атаку. Незважаючи на густий німецький вогонь, батальйони пішли на весь зріст. Диві­зійний священик, кавалер ордепа Вітчизняної війни 2-го ступеня, Кубш благословив їх хрестом на ратний подвиг.

Ворожий вогонь посилюється, падають перші поранені і вбиті, але солдати не спиняються пі на хвилину.

— Безстрашний народ! — кажуть радянські офіцери, які з командного пункту спостерігають хід операції. Вони оплесками вітають мужність хоробрих.

Раптом з правого флангу зацокотіли німецькі куле- мети.

— Вперед! Вперед! — лунає команда. Рота за ротою ритмічним кроком проходить через зону смерті. Хитає­ться на ногах від тяжких поранень командир роти капі­тан Томас, але все ще веде своїх солдатів вперед. Пора­нений смертельно, він падає обличчям до землі, але його роту вже ніщо не спинить — вона обрушиться на німе­цькі окопи як лавина.

Перед поляками річка. Під зливою куль і снарядів вони переходять її вбрід. Вода сягає солдатам по шию.

— Напшут! Напшут! ¹² — лунає команда.

Упав на землю капітан Гюбнер, поранений в обидві ноги. Він воював за вільну Польщу в Іспанії, він стра­ждав за неї в концтаборах Алжіра. Сьогодні він запалю­вав солдатів словами:

— Вперед, месники Варшави!

Поліг смертю хоробрих капітан Висоцький, колишній польський улан, учасник кавалерійського рейду по Схід­ній Пруссії у вересні 1939 року. Своєю смертю він про­славив ім’я Польщі, ставши — як і Гюбнер — Героєм Ра­дянського Союзу.

В перших рядах атакуючих ішов прапороносець диві­зії підпоручник Чарковський, колишній польський жов­нір, колишній офіцер армії Андерса *. У смертельно по­раненого осколками Чарковського було перед смертю тіль­ки одне запитання:

— Як генерал? Де прапор дивізії?

Коли йому відповіли, що уцілів і генерал, і прапор, він тихо зітхнув і сказав:

— Тепер можу спокійно вмерти...

Загинув поручник Вісьнєвський, колишній командир Червоної Армії. Тяжко пораненого оточили німці, але Вісьнєвський не здався — останню кулю він залишив для себе.

Червоиоармійці, старі обстріляні солдати, з грудьми, вкритими орденами і медалями, спостерігаючи за атакою костюшківців, підкидали вгору пілотки, вигукуючи:

— Ура! Хай живуть поляки!

Бойовий ентузіазм охопив усіх учасників героїчного штурму. В перших рядах опинився також поет Люціан Шенвальд *. З автоматом в руках він ішов разом з інши­ми, щоб не тільки пером, але й ділом писати історію ди­візії.

Відважно билися також русяві дівчата — солдати ро­ти автоматників. Вони гідно виконали бойове завдання.

Виконала його і Анеля Кшивонь, нині Герой Радян­ського Союзу. Вона стояла на варті біля автомашини з боєприпасами. Вибухла бомба, машина загорілася. Анеля кинулась гасити вогонь. Вогонь згас, але згасло і молоде життя Анелі.

Поляки вдерлися в перші лінії німецьких окопів, встелюючи землю ворожими трупами. Повели перших полонених. Один гітлерівець сидить з піднятими руками і скиглить. Він поранений у ногу. Молодий польський солдат з очима, повними ненависті, цілить у нього з гвин­тівки. Офіцер стримує його:

— Не стріляй у гада! Ми — не німці. Не будемо до­бивати поранених.

Радянські і польські батареї починають знову громову музику. На правому фланзі поляки захоплюють село. Там нема вже живих гітлерівців: самі трупи. Однак станови­ще ускладнюється. Німці великими силами переходять у контратаку, вогненний смерч падає на голови стомлених довгим боєм поляків. В повітрі з’являються стягнуті з ін­ших ділянок фронту хмари «мессершміттів» та «фоккс- вульфів». Застогнала, захиталася земля. Протягом того дня нараховано 700 німецьких літако-вильотів. Дізнав­шись про появу на фронті поляків, гітлерівське команду­вання кинуло проти них усі засоби, які тільки були в його розпорядженні.

Німці контратакують щораз запекліше, окремим поль­ським частинам доводиться трохи відійти. На півдорозі між першою і другою лінією німецьких окопів, вони за­ймають позиції у глибоких воронках від бомб.

Знову лунає команда «Вперед!». Страшенно втомлені солдати піднімаються в атаку. Німці не витримують на­пруження нервів і кидаються врозтіч. Польські автомат-

ники на їх спинах вдираються в село Л. Підпалені нім­цями хати горять наче смолоскипи.

Проте становище залишається серйозним. Не виста­чає боєприпасів, ліфий фланг оголений.