Unknown

Під вечір пощастило налагодити телефонний зв'язок із штабом. Приходять з допомогою радянські з’єднання, які не тільки забезпечують фланги поляків, але й перехо­дять в атаку.

Червоноармійці просуваються вперед стрибками, за­пекло і вперто. Поляки спостерігають їх чудесну бойову роботу з захопленням.

Німці не зуміли ні спинити наступу дивізії ім. Кос- тюшка, ні ліквідувати зробленого нею прориву.

— Що польський солдат завоював,— говорять коман­дири,— то він втримає у своїх руках.

Польська дивізія ім. Костюшка виконала своє перше бойове завдання так, як цього сподівався польський народ.

Тепер дивізія готується до нових боїв. Готується ру­шити її героїчним шляхом дивізія ім. Домбровського *. У великі історичні дні, все, що краще в польському наро­ді, стає до бою з німцями під гаслом колишніх повстан­ців «За нашу свободу і вашу». Своєю гарячою кров’ю солдати Польщі змивають ганьбу, що нею вкрили добре ім’я їх батьківщини шляхетські вовкулаки на зразок де­зертира Андерса.

Польща великих сердець зв’язана нині братерством по зброї з народами Республіки Рад — братерством, яке житиме в віках, бо в огні жовтневих боїв воно показало себе сильнішим від смерті.

У бійців Польського корпусу один тільки бойовий курс — Варшава. З нього не зіб’є їх жодна ворожа сила. Солдати, які такою славою вкрили свій прапор у бою за Дніпро, першими перейдуть рідну Віслу.

Перейдуть її під почесний салют Червоної Армії і ар­мій усіх народів, які понад власне життя полюбили сво­боду.

ПРИСМЕРКИ БУРБОНІВ

У протоколі до Договору про дружбу, взаємну допо­могу та післявоєнно співробітництво між Союзом Ра­дянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Республікою, укладеного 12 грудня 1943 року, говори­ться :

«ч..Договірні сторони умовилися, що в разі, коли до цього договору побажає приєднатися будь-яка третя краї­на, яка межує з Союзом РСР або Чехословацькою Рес­публікою і яка представляла в цій війні об’єкт німецької агресії,— останній буде дана можливість, за обопільною згодою урядів Союзу РСР і Чехословацької Республіки, підписати цей договір, який таким чином набуде власти­вість трипартитного договору» *.

Не має і не може бути найменшого сумніву в тому, що дістати таку можливість хотів би насамперед поль­ський народ,, зацікавлений в такій самій мірі, як і чехо­словаки, в якнайшвидшому розгромі ворога і в збудуван­ні міцної гаті проти німецької агресії в майбутньому. Адже доля, яка весною 1939 року спіткала Чехословач- чину, не була більш ласкавою для поляків у пам’ятні дні осені того ж року.

В обох народів спільний ворог і спільна мета: якомо­га швидше знищення фашистської Німеччини та відбу­дова їх державної незалежності. Чому ж, у такому разі, поки що не видно польського підпису під радянсько-чехо­словацьким договором? Відповідь на це питання дає нам «діяльність» польського емігрантського уряду в Лондоні.

Відомо, що прем’єром польського уряду в Лондоні є пан Миколайчик *, член так званої «Народної партії». В його кабінеті засідають представники трохи не всіх по­літичних партій довоєнної Польщі, від націонал-демокра­та Ромера * до пепеесівця Гроссфельда *.

Це була б справжня політична мозаїка, якби не те, Що ця мозаїка — тільки оптична ілюзія, бо фарба давно вже злізла з партійних мундирів Миколайчики і його колег по кабінету. Нині всі вони — мазані одним миром, виготовленим руками польських реакційних зубрів.

На Герцена пригноблююче впливали розмови з деяки­ми польськими емігрантами (60-ті роки), від яких, за його словами, несло могильною тлінню. Не краще, як­що не гірше, стоїть справа з деякою частиною ниніш­ньої польської еміграції в Лондоні. Вони не тільки хочуть повернення до старого: їм сниться така Польща, яка б своєю реакційністю перевершила навіть Польщу- жандарма. Польщу останніх років диктатури Пілсуд- ського.

Правда, кожний з них не скупиться на демократичні фрази. Але що показують їхні діла? Миколайчик і Грос- сфельд колись щербили свої шаблюки в боротьбі з шах­райською конституцією полковника Славека 1935 року. Сьогодні вони вимахують тими ж шаблями на захист цієї ж «конституції»... Сім-вісім років тому, бажаючи при- подобатись обуреним масам, вони називали пілсудчиків- ського посіпаку Рачкевича * «кривавим псом». Сьогодні вони з глибоким поклоном приймають з його рук міністер­ські портфелі.

А втім, які можливості польського уряду в Лондоні на сьогодні, яка його вага? Території, як відомо, він не має. Єдина більш-менш реальна сила — армія опинилася після смерті Сікорського в руках старого пілсудчика, ге­нерала Соснковського, однієї з найбільш реакційних фі­гур на польському політичному горизонті. Ще шість ро­ків тому Соснковський готував так звану «ніч довгих но­жів», жертвами якої мали стати всі демократичні і навіть псевдо-демократичні елементи на зразок Миколайчика і Гроссфельда.