Unknown

Спалахнула світова війна. А на четвертий її рік по­трясла світ Жовтнева революція. Ім’я Леніна було у всіх на устах. Одні вимовляли його з ненавистю. У інших — цих були незліченні мільйони — воно звучало як пісня радісної надії.

У листопаді 1918 року, коли Франкові ріпники взяли­ся за зброю *, вони билися за таку саму Україну, «без хлопів і панів», яку за Збручем у вогні громадянської війни будував Ленін. Сили були нерівні. Йшли на ріпни­ків вогнем і мечем дивізії Пілсудського, їх обплутували жовто-блакитні мастаки. Та ріпники підняли над Борис­лавом прапор повстання. Повстання за землю, за волю, за велику ленінську ідею. Б’ючись до останнього патро­на, вони знали, за що б’ються.

Галицький Жовтень втопили жовто-блакитні офіцери в крові ріпників. Та не під силу їм убити Леніна в серцях трудівників. Він жив у ділах кращих з найкращих, тих, хто всупереч волі тодішніх владарів Європи вів самовід­дану боротьбу за владу Рад в окупованій магнатською Польщею Галичині.

Окликом «Хай живе революція!» прощався зі світом швець-герой Нафталі Ботвин ♦. Мужньо вмерли під му­рами львівської в’язниці Солонинка і Дітріх. Гімном краї­ни Леніна зустріли демонструючі робітники Стрия озброє-

ну Д° зубів поліцію, і гвинтівочні залпи в їх груди пе придупіили безсмертної пісні. З ім ям Леніна на прапо­рах святкували 1 Травня селяни Коломийщини — з цим ім’ям було легко йти їм на смерть, на муки. В катівнях Львова, Дрогобича, Луцька, в тюрмах Вронок, Равіча і Середза карався багатотисячний легіон тих, для кого справа Леніна була кровною сиравою їх народу. Були серед них робітники, селяни, інтелігенція, були українці, поляки, євреї, і всіх єднала єдина, сильніша від смерті,' ідея — та, якою запалив їх Ленін, в ім’я якої повела їх' вперед ленінська партія.

У пітьмі довгих років неволі ім’я Леніна яскравою зорею горіло над багатостраждальною галицькою землею Сьогодні ця зоря палає яскравіше ніж будь-коли як сим­вол перемоги над темними силами варварства. Здійснила­ся велика історична справедливість. Галичина, а разом з пею всі західноукраїнські землі стали невід’ємною час­тиною створеної Леніним і його соратниками республі­ки. Над нею зійшло сонце волі. «Правда переможе»,— говорили ми раніше. «Правда перемогла»,— кажемо ни­ні ми, молоді громадяни Української Радянської Соціалі­стичної Республіки.

А в недалекий день остаточної перемоги ми добрим словом згадаємо тих, що відійшли у вічність, не діждав­шись цього дня. Ми піснями й квітами зустрічатимемо наших солдатів, які повертатимуться з перемогою. В той неповторний день ми очима нашої душі будемо бачити Леніна, вождя, який народився, щоб ніколи не умирати в умах і серцях людей.

ТИСА ВСЕ ЩЕ ПАЛАС

Ми, українці, маємо з мадярськими баронами свої ста­рі рахунки. Рахунки, які треба конче звести до кінця, бо вони пахнуть кров’ю цілих поколінь нашого народу.

Бувають кривди, яких не можна забути. Про це зна­ють угорські барони-мелтошаги ^!, але вони весь час від- чували себе безкарними, спираючись на свої зв’язки з німецькими можновладцями.

Зарозумілі, пожадливі, нахабні й жорстокі, як і їх монгольські предки, ці нібито цивілізовані варвари потоп­тали все краще, все благородне, що було в угорській тра­диції. Опереточні звеличники корони св. Стефана * з гра­ціозністю породистих коней носять німецький хомут, що його в 1848 році з такою мужністю намагалися скинути з шиї Угорщини патріоти під проводом Кошута * і Пе- тефі *.

З пихою побрязкуючи золотими ланцюгами, мелтоша- ги, ці любителі дебрецинської ковбаси і циганської музи­ки, вийшли на сцену сучасної історії, як цуцики німе­цького пса, як вірні підпомагачі Берліна в його винищу­вальному поході проти слов’янського світу.

Історія панування мадярів на Карпатській Україні ви­писана кривавими шрамами на спинах наших закарпат­ських братів по крові, їх батьків, їх дідів і прадідів.

З початком XX сторіччя мелтошаги репрезентували себе і по цей бік Карпат, влаштувавши з допомогою своїх володарів «криваву неділю» * львівським страйкуючим робітникам. Однак це була лише репетиція: справжніми митцями в катівському ремеслі показали себе мадяри під час першої світової війни, під час першого хрестового походу німців проти слов’янських народів. Лише за угор-

¹ Мадяри.— Ред.