Unknown

В польских тюрьмах в те времена не хватало уже нар, стало тесно даже в просторных казематах польского Да, хау — Картузской Березе. Это происходило, несмотря на растерянные усилия тогдашней Варшавы свести на нет революционное движение, разложив его изнутри. Что только пи делали Мефистофели из дефензивы. Они подкармливали тысячную шайку провокаторов, они упря­мо, заядло разлагали движение руками шумскистов и неошумскистов...* в своей разлагательской работе они пользовались целой армией троцкистских гнилостны к бактерий, их аппарат террора имел повседневно в свосч распоряжении националистических громил Коновальц >. И когда им казалось уже, что террор, провокация и ан­тисоветская ложь сделали свое дело, мертвый, казалос , вечный революционер воскресал снова то в неожиданной и бурной демонстрации, то во всеобщей политической забастовке.

Неимоверно тяжелой была эта борьба, тем более, ч ; » вести ее приходилось па два фронта. Украинские нацио­налисты в борьбе против революционного движения и? ограничивались только пропагандой. Кроме арсенала лжи и клеветы, они всегда имели под рукой арсенал х лодного и огнестрельного оружия, которое использова. I против прогрессивных элементов тем охотнее, что за Э1 » со стороны властей могла их ждать только благодар ность. Мы никогда не забудем ни крестьянку Ройко, г а Вилецкого, пи Спака — наших товарищей, замученный в то время националистическими головорезами.

Кроме револьвера, дубинки, провокации и доноса, националистические мракобесы имели в своих руках епы одно оружие — так называемый моральный террор. Ен¹ применяли прежде всего к прогрессивным ИНТЄЛЛИГЄГ'

Поистине горе было тому, кто имел достаточно сме- _и характера, чтобы не поклоняться националисти­ческим божкам. С ним не только по здоровались, его не ко переставали узнавать на улице, для пего не было ^т хлеба, ни работы, ни крыши над головой.

^Н Сегодня все это далеко позади. Жертвы не оказались апрасными. Галицко-волынская земля, так щедро по­литая кровью ее лучших людей, приветствует сегодня победоносный Октябрь вместе со всей страной Советов. Вспомним же в этот день величайшей радости галичан п волынян — наших товарищей по борьбе с фашизмом: польским, немецким, украинским. Вспомним всех борцов за Великий Октябрь, за счастье наше и наших детей, за счастье трудового народа.

ЗОЛОТІ мости

«Ми зібралися тут на те, щоб твердо вирішити, що ніколи більше не повториться жахлива трагедія, яка зва­лилась насамперед на слов’ян в цій важкій боротьбі, в цій останній великій навалі німців, німецьких та інших, фашистських орд. Слов’яни мають велику місію, але в цю місію не входить створення якогось панслов’янсько­го блоку.

Історія слов’ян — це багатовікова важка боротьба за своє існування, за своє життя.

Це* безперервні страждання, ряд важких випробу­вань. І ось настав час після цієї важкої кривавої визволь­ної боротьби для того, щоб слов’яни зібрались та раз на завжди вирішили, що ніколи більше слов’янські народи не будуть роз’єднаними, а будуть об’єднаними в їх влас­них інтересах та в інтересах всього передового людства».

Ці слова маршала Броз Тіто, виголошені ним на від­критті Слов’янського конгресу * в Белграді, як не мож­на краще і повніше віддзеркалюють сенс, мету та ідею цього, безсумнівно, історичного конгресу.

Шлях, що ним йшли досі слов’янські народи, не буї’ усіяний рожами і його можна без перебільшення на­звати шляхом мартирології, шляхом мучеництва. Це особ­ливо стосується останніх кількох років, років справж­ньої війни, яка була для слов’янських народів війною па життя і смерть, бо поразка в ній була б рівна їх смерті, була б рівна їх повному фізичному винищенню.

В цій смертельній борні слов’яни здали іспит без­прикладної мужності, їх вклад у справу розгрому фа­шизму величезний і вирішальний. Якщо людству не за­грожує сьогодні загибель, то це тільки дякуючи слов’я­нам, насамперед дякуючи народам Радянського Союзу, на чолі з великим російським народом. Ніхто з нас не

_аПеречує заслуг, що їх мають в розгромі гітлерівської Німеччини такі держави, як Сполучені Штати Америки g Англія, але усі ми водночас усвідомлюємо, що без Сталіпграда й Курська, без проривів у Білорусії й над Віслою ворог людства не був би розбитий і Європа кор­чилась би сьогодні в смертельних обіймах свастики.

Перемога не дісталась нам легко, в цій війні най­більше полилось слов’янської крові, найбільше жертв принесли в ім’я перемоги саме слов’янські народи. На їх-бо спини ліг найбільший тягар війни, вони-бо бились з найбільшою самопожертвою, з безмежною мужністю. По­літичні зв’язки між слов’янськими народами існували давно, але їх братерство народилося тільки під час цієї війни, на полі бою, найсильніше братерство, бо це бра­терство по зброї, братерство спільно пролитої, за спіль-* ну справу крові.

Прагненням слов’янських народів до братерства і єд­ності вже понад сто років, великий чех Ян Коллар * дав­но вже сказав: