Unknown

Зрозуміло, що слов’янська сім’я народів гуртується навколо свого найсильнішого, радянського брата, брат/З, який завжди, у найтяжчі для слов’ян дні був готовий подати їм руку допомоги. Ми знаємо, як щедро й безко­рисно допомагав Радянський Союз братам-слов’янам в їх визвольній боротьбі з німецькими загарбниками, ми пам’ятаємо, що саме на території Радянського Союзу виникла Польська армія й Чехословацький корпус та що вони з допомогою радянської зброї промощували собі шлях до вільної, незалежної й демократичної батьків­щини. Вірний своїм принципам братерства народів у го­дину смертельної небезпеки, що нависла була над ним, Радянський Союз готовий і сьогодні, і в майбутньому стояти на сторожі свободи й незалежності слов’янських народів. В цій повсякденній готовності — запорука віль­ного розвитку слов’ящ у ній джерело гарячої любові слов’ян до свого старшого брата. Пліч-о-пліч з ним вони йшли до перемоги над заклятим ворогом, пліч-о-пліч з ним вони підуть до світлого майбутнього.

Заслуги слов’янських народів перед людством поля­гають не тільки у вирішальній ролі, яку вони відіграли в розгромі фашистських полчищ. Величезний також їх вклад у скарбницю світової культури, вони й тільки во­ни врятували колись Європу від всеруйпуючої монголь­ської навали.

«Від маячливих мрій про світове напування німець­кої раси лишились тільки руїни спалених європейських міст, трупний сморід Майданека й Освенціма, страшні

фоліанти Нюрнберзького процесу,— говорив па Белград­ському конгресі академік Греков *.— Л слов янськц культура живе й заліковує рани, черпаючи сили в непо­доланому єднанні обновлених слов янських демократій. І цвістиме вічно, наділяючи людство все новими й нови­ми чудовими плодами слов янського генія».

Белградський конгрес був величною демонстрацією цього єднання. У його роботі взяли участь не тільки де­легати Радянського Союзу, Польщі, Югославії, Чехосло- ваччини, Болгарії, лужицьких сербів. Ми побачили та­кож серед них наших заокеанських братів, представни­ків слов’янської еміграції Канади, Сполучених Штатів Америки, Аргентіни. Прибув делегат із далекої Нової Зеландії, незважаючи на те, що її відділяє від Бєлгра- да 14 тисяч англійських миль... Вони говорили різними мовами, але єдиними були їх думки й єдиними почуття, ті самі, що ними живе сьогодні весь слов’янський світ, уся сім’я слов’янських народів.

З трибуни конгресу кожний з цих народів сказав своє велике слово.

Воно особливо сильно звучало в устах голови укра­їнської радянської делегації Максима Тадейовича Риль­ського: «Радянська Україна говорить світові своє велике слово. Це насамперед слово любові до слов’янських на- родів, до великого російського народу в першу чергу, до всіх волелюбних народів світу.

Золоті мости будуємо ми, брати-слов’яни, там, де в минулому текли криваві ріки!

І горе тому, хто підніме руку на ці мости!»

ВОГНІ НАД ЮГОСЛАВІЄЮ

(Враження делегата

від Всеслов’янського конгресу в Югославії)

Під час перерв у, засіданнях Слов’янського конгресу можна було почути:

— Ці югослави — чудові організатори!

Мій сусід, що проживає в Белграді вже цілий рік, у відповідь вказав па переповнену молоддю галерею.

— Це щось значно більше. Такого блиску в очах не можна організувати.

Важко передати словами почуття, з якими народи Югославії зустріли конгрес і його учасників. Це було щось більше, ніж ентузіазм, ніж вибух патріотичних почуттів визволеного недавно народу, який зрозумів, що в єдності і братерстві всіх слов’ян — єдина гарантія його національного існування. Щось інше й більше, здається мені, світилося в очах цих людей, говорило музикою їх­ніх слів; полум’яна любов до .ідей, що дали цьому кіль­кісно невеличкому народові змогу усвідомити свою велич...

На довгому шляху від Белграда до альпійського ку­рорту Блед у Словенії, на найменшій станції вас вітала пісня. В холодний вітер і дощ, у пургу сотні й тисячі людей терпляче ждали поїзда і, як тільки з’явився вда­лині димок паровоза, як тільки задвигтіли рейки, у ритм коліс впліталося величне вітання.

Вночі, коли поїзд рідко зупинявся, те саме дзвінке і громоголосе гасло налітало як шквал, переможено вди­ралося в розколихані вагони і, коли стихало в пітьмі, його, здавалось, підхоплювали навіть колеса.