Unknown

Відомо, якими радужними фарбами малювала гітле­рівська пропаганда майбутнє народів Радянського Союзу на випадок перемоги Німеччини. Відомо також, яку від­повідь дали і дають повсякденно ці народи фашистським окупантам, з яким героїзмом вони відстоюють у крово­пролитних боях свою честь і свободу, як жорстоко мстять вопи гітлерівській орді за смерть своїх братів і сестер, за зруйновані міста і села. Фашистська пропаганда мас, такі ж самі криві ноги, як і її майстер Геббельс: на них можна вирушити на війну, та повернутися значно важче... Якби не те, що мертві не говорять, про це могли б роз­повісти ті мільйони гунів, що за 21 місяць війни вкрили своїм трупом поля України, Росії і Білорусії.

Але дамо слово живим. В руки червоних партизанів потрапив нещодавно документ, що зайвий раз розшифро­вує помпатичну фразеологію гітлерівців про «новий по­рядок» па тимчасово окупованій радянській території. Мова йде про секретні інструкції для німецьких військо вих властей на Україні. Автором цих інструкцій, як про це свідчить підпис, є генерал-фельдмаршал фон Руп- штедт. Особа досить відповідальна, щоб до її слів поста витись з належною серйозністю.

В одному з перших розділів інструкцій говориться пре політичні завдання німців на окупованій Україні. Однак, про ці завдання генерал-фельдмаршал небагато нам каже; вони, на його думку, і так достатньо ясні... Його більше цікавлять шляхи, що дозволили б окупантам загнуздати непокірливих українців. Фон Рунштедт констатує:

«Поставлені фюрером завдання на Україні вимагають далеко йдучої співпраці з населенням».

Щоб домогтися цієї «співпраці» високопоставлений ін­структор радить своїм підлеглим «ставитись до населении

по-дружньоиу і вислуховувати його побажання, якщо на- віть ці побажання нездійсненні».

Як бачимо, прусський генерал не відстає від свого фю­рера. Головне — пообіцяти хоч би груші на вербі, бо, як пише він далі:

«Треба створити враження, що німецькі установи спра­ведливі».

Зараз же після цього генерал-фельдмаршал дає нам класичний зразочок гітлерівської «справедливості».

«В актах саботажу,— читаємо далі, якщо винуват­ців неможливо виявити, слід обвинувачувати не україн­ців, а євреїв і росіян; саме до них треба застосовувати репресії».

Виникає питання: що ж мають робити німецькі вій- сВДШ коменданти, коли євреїв і росіян не виявиться? ІЬЙЙ^-'вбни самі знайшли відповідь. Поголовне винищен­ня населення багатьох сіл і містечок Сумщини, Черні­гівщини й Харківщини, сіл і містечок чисто українських показує якомога найкраще справжню ціну залицянню німецьких окупантів до українців.

А втім, і сам Рунштедт не має особливих ілюзій що­до ставлення українського народу до німецьких завойов­ників. За його ж словами, німецька армія на Україні може розраховувати на підтримку лише кількох сотень ренегатів, привезених з Берліна, які давно вже втратили будь-який зв’язок з народом і, перебуваючи па еміграції, жили на ласкавих хлібах німецької контррозвідки.

Фельдмаршал називає групу старого вільгсльмівського лакея Скоропадського, остаточно скомпромітованих в ук­раїнських масах петлюрівських погромників з банди вар­шавського приживалки Андрія Лівицького, розгромлену Ще 13 років тому так звану «Спілку визволення Укра­їни» * та зборище посварених па смерть між собою полі­тичних авантюристів, що величає себе «Організацією укра­їнських націоналістів».

Однак і в цьому товаристві запеклих негідників фельд­маршал Рунштедт почуває себе досить самотнім. Зокрема, він рекомендує своїм посіпакам бути обережними з гру­пою Бандери (ОУН), бо вона, мовляв, «має своєкорисли- ^В1 Цілі І крім того зручно зловживає іменем німецької армії».

Більше того, Рунштедт попереджує комендантів, що «про особливу прихильність для будь-якої з цих партій

або їх легалізацію не може бути жодної розмови» (там же). За його інструкціями, співпраця з членами цих «партій» повинна мати лише «діловий» характер. Завдан­ня, що ними великодушний фельдмаршал обтяжує купку яничарів, як бачимо, досить скромні. їх обов’язком є перш за все «охорона важливих господарських об’єктів і викривання запідозрених у більшовизмі елементів».

Але гітлерівський достойник воліє і в цьому випадку дивитись па задні колеса.

«їх служба,— читаємо далі,— провадиться в основно­му без зброї. На випадок їх участі в місцевих каральних експедиціях, що проходять па чолі з німецькими війська­ми і поліцією, дозволяється їх озброїти, але тільки гвин­тівками й пістолетами. Після операції зброю повинно вер­нути».

Як бачимо, генерал-фельдмаршал Рунштедт говорить у своїх інструкціях досить ясно і переконливо те, що мі­ністерство Геббельса намагається приховати під горою пропагандистської макулатури. Не знайти німцям на Україні квіслінгів, як не знайти їм спокійного дня, ні ночі, аж поки останній гітлерівський кат не зникне з нашої землі. В цьому переконався вже не один німецький генерал, переконається ще на своїй шкірі і генерал-фельд­маршал фон Рунштедт.

ГЕББЕЛЬС І ФАКТИ