Unknown

Та, як відомо, з завойовницьких планів Гітлера ні­чого не вийшло. Радянський Союз виявився горіхом не для його зубів, похід німецьких військ на радянську зем­лю перетворився на їх похід у землю...

В такій ситуації Гітлер визнав за потрібне шукати шляхів рятунку також на політичному смітнику галиць­кої України. На цьому смітнику і народилися з його бла- гословенства «Галицько-українська організація» та «Га­лицька стрілецька дивізія СС».

Не може бути жодного сумніву, що ці нові гітлерів­ські покручі матимуть усі риси дітей паралітика. Де ж вони шукатимуть допомоги для свого приреченого гос­подаря? На селі? Галицькі селяни, які ще недавно уни­кали німців як чуми, тепер ненавидять їх гірше чуми. Серед робітників? Галицькі робітники тільки чекають си­гналу, щоб влаштувати німцям Варфоломіївську ніч. Се­ред інтелігенції? Хай спробують!..

Гітлерівська база па галицькій Україні звузилась сьогодні до цих кількох квадратних метрів, що на них може примоститися кілька німецьких чиновників україн­ського походження, невеличка зграя продавців власної со­вісті, людей, які за австрійських часів з таким самим за­палом допомагали вішати тисячі галицьких селян і інте­лігентів гонведам *, з яким сьогодні допомагають їх ві­шати гестапівцям. Це люди з банди старого німецького шпигуна, колишнього австрійського офіцера Мельника. Ви впізнаєте їх по низьких чолах, по похмурому погляді позбавлених сорому очей і по круглих животах, що в них перекисає мюнхенське пиво, зароблене зрадою українсько­го народу.

Це вони оголошуватимуть заяви від імені «Галицько- української організації», це з них складатиметься комісія для вербування солдатів «стрілецької дивізії СС». Вони назавжди зв’язали свою долю з долею німецьких губерна­торів, усіх цих франків і вехтерів; для них, як і для їх господарів, немає вже вороття із шляху ганьби і зло­чину. Вони хочуть затягти в свою дивізію українську мо­лодь Галичини, а вірніше ту частину молоді, яка ще уці­ліла після німецьких розстрілів, ту, якій пощастило досі Уникнути вивезення на німецьку каторгу. Ця молодь, за

Розрахунками, повинна рятувати Гітлера саме в цей ас, як уся величезна німецька воєнна машина валиться гуркотом на його голову...

Якими ж жалюгідними виглядають у наш час мавп’ячі вихиляси окупантів навколо цієї «Галицької дивізії СС»! Німці хочуть привабити українську молодь «старими тра­диціями дружби її предків у рядах австрійської армії», тієї самої армії, що останні роки свого існування від­значила тридцятьма тисячами замучених українців саме на території Галичини... Вони хочуть приспати ненависть української молоді до німецько-фашистських загарбни­ків... емблемою дивізії — трьома австрійськими коронами часів цісареви Терезії *. Тієї самої цісареви, яка віддала українських селян Галичини на поталу польській шлях­ті,— Терезії, яка знищувала на галицькій Україні кожний прояв українського культурного життя.

В 1848 році австро-німецькі власті організували у Львові український батальйон для придушення угорської революції. Той батальйон уникнув ганьби, його солдати не вистрелили ні одного патрона. «Галицька стрілецька дивізія СС» заплямована ганьбою вже з першого дня свого існування. Ця ганьба ходитиме за нею слідом доти, доки останній її яничар не дістане від українського народу по три кулі. За кожну корону цісареви Терезії — по од­ній кулі.

ТОРГОВЦІ ТРУПАМИ

Гітлерівці, що зчинили були вереск навколо розстріля­них ними ж самими польських офіцерів *, знайшли гід­них собі наслідувачів. Останніми днями таку ж саму шту­ку втяли і румунські фашисти, сателіти берлінського ма- ніака. Натхненні віщим духом Геббельса, вони долучили і своє вищання до німецького виття...

Виникає питання: чому гітлерівці розпочали цю нік­чемну комедію саме тепер, наприкінці другого року війни з Радянським Союзом, коли ця війна вступила в останню вирішальну фазу і коли будь-який навісний крик нацист­ських бандитів не поможе їм уникнути справедливої роз­плати?

Відповідь на це питання дають події останніх місяців. Зимова поразка німецьких військ на Східному фронті, а передусім знищення групи армій фельдмаршала Паулю­са * під Сталінградом, надламали хребет гітлерівській ар­мії. Успіх союзників у Тунісі відкрив перед ними шлях у Південну Європу. Авіація об’єднаних народів здобула таку перевагу над повітряними силами держав осі, що нині німецькі промислові центри стали об’єктом майже безпе­рервних нальотів союзних бомбардувальників.

І в Берліні, нарешті, усвідомили, що година відплати неминуча, що вона невблаганно наближається.

В Берліні зрозуміли: якщо немає можливості уникну­ти цієї години, то треба її принаймні відстрочити...