Unknown

І вони знайшли спосіб, як їм здавалося, найпростіший: треба будь-що розбити єдність антифашистських країн. Через своїх агентів у нейтральних країнах вони почали засипати представників Англії і Америки своїми «мир­ними пропозиціями». Коли з цих витівок нічого не ви­йшло, гітлерівці вдалися до інших заходів. За помахом палички берлінського диригента вийшов на арену іспан­ський міністр закордонних справ Хордана, міністр з лас­ки Гітлера, як і всі прибічники генерала Франко *, та з

плаксивим пафосом закликав англосаксонські держави укласти мир з фашистською Німеччиною.

Іспанському агентові Гітлера недовго довелося чекати на відповідь. Уже через кілька годин після його виступу, американський державний секретар Хелл вилив па його голову відро холодної води: він заявив, що союзники, згід­но з рішенням конференції в Касабланці, везтимуть війну до беззастережної капітуляції фашистської Німеччини. На цьому, як кажуть, весь «інцидент був вичерпаний», і мир­ні комбінації Гітлера остаточно провалились.

Тоді на допомогу Гітлєрові прийшов спеціаліст у про­вокаціях Геббельс. Ця фашистська гієна, не знайшовши підтримки серед живих, вирішила шукати її у мерців. У мерців, які не зможуть уже нікому розповісти про влаштовану гітлерівцями смоленську трагедію польських офіцерів улітку 1941 року. В руках шахрая-віртуоза Геб­бельса трупи мали ожити і заговорити мовою чиновників німецького міністерства пропаганди. їм мала вдатися за­тія, яка не вдалася гітлерівським «ангелам миру».

Роз’єднати волелюбиві народи, розсварити їх, а потім бити поодинці,— така була головна мета цієї чергової німецької фальшивки. Однак у цій афері Гітлер знайшов одного лише спільника — уряд Сікорського, це зборище живих мерців, яке матиме такий самий вплив на долю майбутньої Європи, як і Гітлер,— тобто ніякого.

Зате всі демократичні країни, навіть країни нейтраль­ні, відразу розкусили сенс гітлерівської провокації і від­разу назвали її по імені.

Цією несамовитою містифікацією Гітлер хотів зняти з себе і своєї орди страшний тягар ненависті всього люд­ства, а домігся протилежного: своїм «викриттям» він тіль­ки викрив не відомі досі звірства своїх підлеглих та ще дужче розпалив ненависть народів до всього фашистського.

За повідомленнями турецької преси, деякі гітлерів­ські офіцери в окупованих районах вимагають у місцевого населення видачі посвідчень про те, нібито вони під час окупації ставились до нього «по-гуманному». Ці, здобуті терором, посвідчення допоможуть їм так, як Гітлерові допоможе вигадана Геббельсом казка смоленського лісу. Незважаючи ні на що, день розплати наближається не­ухильно. День, коли на голову фашистських катів і тор­говців трупами впаде справедливий караючий меч народ­ної помсти.

НАЙВИЩИЙ ЗАКОН

1-го серпня 1941 року краківський генерал-губернатор Франк приїхав до Львова, щоб узяти в свої руки владу над новоствореним східно-галицьким дистриктом. В бу­динку обкому, який став резиденцією галицького губер­натора Ляша, зібралися львівські хруні, чекаючи з благо­говінням, що скаже володар їхніх душ...

Хруні недовго чекали. Ось що сказав їм Франк: «Моїм завданням є зробити на цьому терені волю фюрера най­вищим законом».

З того дня минуло майже два роки — досить багато часу, щоб переконатися, в якій мірі Франк виконав це завдання.

Попрацював він немало. Стріляв, вішав, засилав у концтабори. Робив це з таким самим запалом, і в таких самих масштабах, як у польських дистриктах: Краків, Варшава, Люблін. В здійснюванні волі Гітлера допомагав Франкові також і Заукель: за офіційними німецькими да­ними з галицької України вивезено досі на роботу до Німеччини 400 тисяч чоловік, тобто одну четвертину всьо­го дорослого населення.

А результати. Про ці результати багато цікавого міг би розповісти керівник львівського гестапо. Але він не має часу: рапорти, які приходять до нього з усіх кіпців га­лицької землі, стають щораз тривожніші. Німці гинуть, німці зникають, невідоме тут раніше слово партизан сьо­годні в кожного на устах. Мала стати воля Гітлера, а во­лодіє умами і серцями людей один тільки закон: закон Жорстокої боротьби з Гітлером і його кривавою, ненажер­ливою сараною.

І ось країна, про яку гітлерівці скоріше хотіли б мов­чати, потрапила раптово на сторінки німецької преси, її почало на всі лади відміняти берлінське радіо, а права

рука Геббельса — Браун фон Штумме на прес-конферен­ціях у Берліні щодня витирає нею свій брехливий рот. Справа у тому, що генерал-губернатор Франк формує з галицьких українців так звану «Стрілецьку дивізію СС». Формує її нібито з добровольців...

Як відомо, дивізія нараховує максимум 15 тисяч сол­датів. Та минуло декілька днів, і гітлерівці повідомили, що ними вже мобілізовано аж 62 тисячі галицьких добро­вольців...

Тепер ситуація ясна. Німці мобілізовують галицьких українців так само «добровільно», як «добровільно» ви­везли 400 тисяч чоловік на гітлерівську каторгу. Ще один обман, ще одне шахрайство.