Unknown

Такий стан речей занепокоїв німецьких окупантів. Вони усвідомили, що без допомоги націоналістичних про­вокаторів їм не вдасться розбити єдиного антинімецького фронту всіх українців без винятку. Тим-то гітлерівці втяли таку штуку: Мельникові дозволили і надалі від­крито вислужуватися Берлінові, а Бандері наказали вда­вати противника німців, щоб він міг, прикриваючись антинімецькими фразами, стримувати українські маси від справжньої, непримиренної боротьби з гітлерівськими за­гарбниками від боротьби за волю й щастя України.

Нині Бандера та його спільники слухняно виконують інструкції своїх німецьких господарів. На словах вони нібито проти німців, а насправді роблять усе, щоб вибити зброю з рук українського народу. В той час, як увесь наш народ піднімається на нещадну боротьбу з німець­ким ворогом, вони закликають його сидіти, склавши руки, Щоб німці могли без будь-яких перешкод і надалі виво­зити мільйони наших людей на каторгу, і надалі грабу­вати багатства України. В той час, як українські парти­зани своїми ударами по ворогові наближають день пере-

моги України, Бандера та його спільники закликають українців боротися з ...партизанами. В той час, як фа­шистська Німеччина тріщить під ударами армій об’єдна­них народів, Бандера і його зграя всіляко намагаються підірвати серед українського народу віру в тривалість англо-радянсько-американського союзу.

Було б помилкою недооцінювати небезпеку з боку Бан- дери і його кліки. Вести з ними боротьбу — це значить вести боротьбу з агентурою ворога. Користуючись тихою підтримкою німецьких властей, бандерівці вештаються по Україні і сіють поміж народом отруйні зерна зневіри її зради. Тим-то треба викривати їх і бити, бити нещадно.

Що ж до українців, обдурених німецько-українськи­ми націоналістичними провокаторами, то обов’язком усіх українських патріотів є переконати їх, що для чесного українця сьогодні може бути тільки один шлях: шлях невблаганної боротьби з німецькими окупантами та їх націоналістичною агентурою.

Той самий шлях непримиренної боротьби з усіма во­рогами України, що ним іде Червона Армія, що ним ідуть червоні партизани.

СПАЛЕНІ МОСТИ

Недавно так званий рейхсміиістр Альфред Розенберг разом з так званим рейхскомісаром Еріхом Кохом відві* дав Україну.

Мета цієї подорожі гітлерівських заволок двояка: по­казати світові, що становище Німеччини не таке вже скрутне, якщо її верховоди можуть ще безкарно вешта­тися по Україні та водночас готувати на місцях міропри- ємства, які в грядущий, грізний для Німеччини час до­помогли б гітлерівським властям втримати в руках цю непокірливу країну.

Які це міроприємства готують на Україні паладини Гітлера, неважко здогадатися. Хто знає гітлерівців, той знає також, що єдиним аргументом фашистських живо­дерів у таких випадках є шибениця. Не випадково їх емблемою є чотири схрещені шибениці. З ними вони ввійшли на політичну арену, на них вони й закінчать свою кар’єру.

Подорож цих двох східних комівояжерів Гітлера від­бувалася під акомпанемент пекельного галасу геббель- сівського оркестру. Однак на цей раз гуркіт прусських барабанів не міг заглушити голосу правди. Ця правда промостила собі шлях навіть через дебрі безсоромної фа­шистської брехні.

Ось як повідомляло німецьке інформаційне бюро про перебування Розенберга і Коха на Дніпропетровщині:

«В генеральній окрузі Дніпропетровська імперський міністр Розенберг та імперський комісар України гауляй­тер Кох мали можливість переконатися в виробництві ку­старної промисловості. Особливо сильне враження у них склалося при відвідуванні Запоріжжя, Кривого Рога та Нікополя».

Почувши таке, подумаєте: невже ж у гітлерівських верховодів уже так глузд за розум зайшов, що в иай- багатіших на копалини, в найбільш індустріалізованих районах України вони відкривають раптом одне тільки — кустарну промисловість.

Ні, в Розенберга і Коха глузд за розум поки що не зайшов, хоч розумовими здібностями вони не відрізняю­ться від рядового німецького телепня. Навіть найбільш фантастична геббельсівська брехня має свої межі, тож не можуть вони описувати велетнів індустрії там, де сьо­годні можна побачити лише кладовище індустрії. Але ж за програмою подорожі треба було високопоставленим жи­водерам обов’язково чимось захоплюватись; вони й «за­хоплювались»... кустарною промисловістю.

Не менш привабливу картину «процвітання» еконо­міки України під лапою гітлерівського грабіжника дає пам «Німецьке інформаційне бюро», коли описує подорож Розенберга по селах півдня України.

«Незважаючи на нестачу пального, тяглової сили і робочих рук,— повідомляє це бюро,— обробіток землі бу­ло проведено в великих масштабах».

Більше того, геббельсівське бюро інформації, а за ним. і Розенберг констатують, що на Україні маємо нібито справу з... прогресом сільського господарства.

Виникає питання: яким чудом домоглися окупанти цього прогресу без пального, без тяглової сили та без ро­бочих рук?

Зрозуміло, що на це питання гітлерівці не дадуть відповіді. Та вона й не потрібна, хто ж бо не знає фа­шистських апостолів брехні.