Unknown

— Психотехнік! — обізвався солоденько Цурковський і розпластався перед губернатором здохлою куркою.

Через дві години гестапо вручило губернаторові біо­графію Цурковського.

«Гм,— думав Ляш, читаючи її.— Графоман. Не шко­дить. Геббельс також починав з графоманії свою кар’єру. Старий агент німецької контррозвідки? Це добре, матиму людину з досвідом. Холуй сілезького воєводи Гражипсько- го? Ага, значить людина з досвідом! Тим краще вихову­ватиме нових холуїв».

Через двадцять чотири години львівська школа холуїв, під керуванням Ярослава Цурковського, була відкрита. В холуйських «Українських вістях» з’явилася об’ява: «Відомий поет і вчений Ярослав Цурковський відкрив у Львові «Інститут психотехнічного дослідження», який ор­ганізує курси професійного усвідомлення і виховання молоді під назвою: «Чим я буду».

Школа холуїв стала фактом. Треба було тільки чека­ти учнів. Чекав Цурковський день, чекав тиждень і мі­сяць, але даремно,— учні не з’явилися, і гітлерівська на­укова установа пустувала.

Щоб якось заповнити цю пустку, Цурковський поса­див на лавки свою сім’ю і найближчих знайомих. Однак незабаром виявилося, що ці учні трохи не перевершували в холуйстві свого учителя. Цурковський був у розпачу, тим більше, що губернатор припинив видавання його ін­ститутові субсидій.

Треба було вигадати щось нового, і Цурковський ви­гадав. У холуйських «Українських вістях» з’явилася нова об’ява:

«Інститут психотехнічного дослідження звернув увагу на проблему раціональної реклами і відкрив відділ при­кладної реклами. Інститут приступив до виконання пси­хотехнічно придуманих етікет та окрас для пакування краму».

Проте поки Цурковський встиг дістати папір для «еті­кет і окрас», виявилося, що жодного краму у Львові вже нема, бо розграбували його німці.

Цурковському загрожувала голодна смерть, а «пауко­вому життю» окупованого Львова — загибель...

Та, як відомо, рятунок приходить несподівано. Він прийшов саме тоді, коли події показали, що ні для Цур- ковського, ні для його губернатора немає вже жодного порятунку. Він прийшов тоді, коли і німці, і їх холуї зрозуміли, що недовго їм уже перебувати у Львові.

«Українські вісті» надрукували одного прекрасного ранку таку об’яву:

«Інститут психотехнічного дослідження, психотехніч­но продумує і виконує пакування всілякого краму».

А через тиждень, після поразки німців у Курській дузі, цю саму об’яву було надруковано в трохи змінено­му вигляді:

«Інститут психотехнічного дослідження психотехнічно продумує і терміново викопує пакування всілякого краму».

Про який крам йде мова в об’яві, можете самі дога­датися. Це чемодани, клунки, скрині німців та їх націо­налістичних холуїв.

Гаразд, скажете, але куди вони всі тікатимуть з своїм крамом?

Хай вас це не турбує. їм би тільки виїхати за ро­гачки Львова. А там...

Там їх долю візьмуть у свої руки українські парти­зани. А вони вже зуміють «психотехнічно продумати» кі­нець губернаторів та їх холуїв...

МОВА ФАКТІВ

Всі ми добре знаємо, яку подвійну гру ведуть поль­ські реакційні емігрантські кола. З одного боку, вони тіс­но зв’язані з гітлерівцями, а з другого — всіляко запе­речують цей зв’язок, Польські реакційні кола всіма до­ступними для них засобами намагаються паралізувати боротьбу польського народу проти німецьких окупантів. Вони через свій так званий уряд у Лондоні забороняють полякам виступати із зброєю в руках проти гітлерівців. Вони пропонують полякам спокійно чекати «слушного часу», незважаючи на те, що кожний день спокійного вичікування коштує польському народові нових сотень і тисяч замучених німцями його синів і дочок. Вони пішли на виручку Геббельсові, допомагаючи йому в поширенні його провокаційних вигадок на зразок наклепницького повідомлення про розстріл військовополонених польських офіцерів під Смоленськом. Нарешті, вони грають під дуд­ку Гітлера, намагаючись антирадянською агітацією ви­кликати розлад між союзними народами і таким чином послабити єдиний антигітлерівський фронт.

Все це доведено фактами, документами, усією політи­кою так званого польського уряду в Лондоні протягом ос­таннього року.

Факти вперта річ. До такої міри вперта, що шляхет­ські зубри навіть не пробують спростувати їх. Вони, бачте, тільки твердять, нібито не Гітлер диктує їм таку політику, а інтереси польського народу...

Постає питання: з якого це часу інтереси польського народу є тотожні з інтересами фашистської Німеччини? Німеччини, що була і є немилосердним катом польського народу? З якого це часу збігаються інтереси вовка з ін­тересами терзаної ним жертви?

На це питання не дадуть відповіді пі пап Соспков- ський *, ні пан Грабський, люди, які звикли понад усе, а в першу чергу понад інтереси польського народу ста­вити свої власні шкурні інтереси поміщиків-магнатів та їх ненажерливих приживальників та лакеїв...

І вони насмілюються ще й сьогодні переконувати світ, буцімто їх політика не є політикою «заради прусько­го короля». Начебто досі вони дали мало ще доказів свого служіння німецьким богам. Треба ще доказів. Ось вони.