Unknown

Є на Західній Україні «Організація німецько-україн­ських націоналістів», так звана ОУН, відома тим, що й ідейним, і хресним батьком її був шпигунсько-диверсій­ний відділ німецького генерального штабу. На чолі цієї організації стоїть старий агент-провокатор німецької контррозвідки Степан Бандера, той самий, що його мо­лодчики в перші дні війни з наказу гітлерівського коман­дування стріляли з-за рогу в спини радянських бійців. Нині, коли Бандера побачив, що дальшим явним прислу­жуванням німцям він скомпрометував би себе остаточ­но перед своїми прихильниками і його провокаторські таланти виявились би непотрібними більше, він змінив тактику. Виступаючи зовні нібито проти німців, Бан­дера і його співпровокатори встановили тактику, схожу на тактику польських панів з Лондона, як дві краплі води...

Грабські намагаються паралізувати боротьбу польсько­го народу проти німецьких загарбників, те ж саме роб­лять бандерівці щодо українського народу. Грабські за­бороняють полякам підійматись із зброєю в руках проти споконвічного ворога, до такої ж пасивності закликають український народ бандерівці. Грабські наказують поля­кам винищувати народних месників — партизанів; такі ж самі накази дає своїм підлеглим Степан Бандера. Граб­ські допомагали Геббельсов! в режисурі смоленської про­вокаційної афери; таку ж саму роль помічників Геббель­са відіграли німецько-українські націоналісти у вінниць­кій провокації.

Хто ж після цього може сумніватися в тому, що і політикою грабських і політикою бандер керує рука того ж самого кривоногого режисера з Берліна? Звернен­ня бандерівців до прихильників панів грабських у Поль­щі, оголошене в січні цього року, в якому вони закли­

кають їх до консолідації і спільної тактики, було липто офіціальним підтвердженням факту тісної співпраці українських і польських націоналістів — зрадників укра­їнського й польського народів.

Обидва народи зуміють зробити висновки з цих фактів. Висновки такі радикальні, що і з грабських, і з бандер не залишиться навіть мокрого місця...

КАЇНИ

Темної зимової ночі у вікно вчительки Єзіоровської, що жила під Варшавою, хтось постукав раз і другий. Під­вівшись з постелі, вчителька побачила перед хатою кіль­кох чоловіків у цивільній одежі.

— Ви Єзіоровська? — спитав один з них, коли сонна жінка з’явилася на порозі.

— Так,— відповіла жінка, та це було її останнє слово. Пролунав постріл, і вчителька Єзіоровська повалилася па сніг з простреленою головою.

Через кілька днів та сама доля спіткала діяча поль­ської селянської партії Малішевського *. Приблизно в той самий час польський партизанський загін опинився в оточенні переважаючих сил ворога. Правда, вороги ці не мали німецької форми, хоч і були озброєні німецькими автоматами та гранатами. Вони були в цивільному і роз­мовляли між собою по-польському. Незабаром нерівна битва була закінчена: партизанський загін імені Кілін- ського * перестав існувати, останній його боєць загинув від рук озброєних людей, які розмовляли по-польському. Загинув із закликом: «Хай живе Польща!»

Спитаєте: що це таке? Це так звані «збройні сили» * польського уряду в Лондоні виконували наказ свого командуючого, генерала Соснковського. Наказ № 116 від 16 вересня 1943 року, за яким ці «збройні сили» по­винні знищувати польських партизанів та їх прихильни­ків або, як говорилося в наказі,— «їх керівників та агі­таторів».

Так виглядає «боротьба» польських бурбонів * з Лон­дона проти німецьких окупантів... Удаючи з себе перед світом «борців» з фашистською Німеччиною, вони ни­шком наказують своїй агентурі в Польщі вбивати тих

поляків, які вважають справою своєї національної честі вести збройну боротьбу з окупантом.

Ще недавно можна було гадати, що з наближенням Червоної Армії до кордонів Польщі цей каїповий запал лондонських реакційних емігрантів прохолоне та що в їх головах переможе, нарешті, здоровий глузд. Сьогодні тре­ба відкинути всілякі ілюзії щодо цього. Ось що пише на цю тему військовий оглядач англійської газети «Івнінг стандард»:

«Генерал Соснковський видав своїм підпільникам у Польщі наказ повернути зброю проти Червоної Армії».

Ця звістка, як і треба було чекати, викликала вели­чезне обурення волелюбних народів світу проти шляхет­ських провокаторів. Тоді в цю справу вирішив втрутитись «прем’єр емігрантського «уряду», пан Мпколайчик. Ба­жаючи якось затушкувати скандал, він виступив 7 січня по радіо з повідомленням про те, що він видав своїм під­пільникам у Польщі наказ співробітничати з Червоною Армією на випадок, якщо... Радянський уряд наладнає дипломатичні відносини з ним, тобто з паном Миколай- чиком і — Соснковським...

Шантаж? Не тільки шантаж, але й — глупота. Без­межна глупота людців, які в наші великі дні нездатні ні на що інше, як грати роль жаби, що підставляє ногу, коли підковують коня. Жалюгідні і безсилі перед лицем подій, ці самозвані міністри «уряду», який не репрезен­тує сьогодні нікого й нічого, крім купки збанкрутованих політиканів.