Unknown

А поки що нехай простакам здається, що Німеччина бісмарків, гогепцоллернів і гітлерівців спить вічпим сном...

Тим часом труп постарається заручитися добродуш­ністю простачків, апетитом хижаків та класовим егоїзмом представників Уолл-стріту і Сіті та їх хронічним недо­вір’ям до Радянського Союзу. Труп терпеливо чекає, аж доки квіточки, які так пишно розцвітають у паш час на ослячій луці еватів і бірнсів, дадуть ягідки, доки слова «цивілізаторська» місія Німеччини на Сході», з таким пафосом виголошувані нині Шумахером, будуть включені до офіційного словника англосакських дипломатів. Того ж дня трупи воскреснуть, а з ними воскресне і нещастя народів.

Але треба вірити і сподіватися, що народи не допу­стять цього в ім’я добра живих і ще не народжених, в ім’я бійців, що загинули в боротьбі з третім рейхом, в ім’я безіменних легіонів замучених, в ім’я всього найсвятішого для нас. Країна дійсно послідовної і безкомпромісної де­мократії — Радянський Союз — кров’ю своїх найкращих синів і дочок врятувала світ від загибелі. Нині погляди всіх миролюбивих народів звернені на нього як на гаран­тію їх свободи і незалежності.

Якнайтісніше гуртуючись навколо Радянського Союзу, ці народи поламають всі плани і махінації творців чет­вертого рейху і їхніх патронів. Ганьба фашизму більше не повториться.

Нариси,

статті

У ПОЛЬЩІ Й ПІД ПОЛЬЩЕЮ

I

Темна ніч у Польщі, мряка непроглядна, і в теміпі почуєте тільки дзенькіт острог, брязкіт кайданів і свист поліційної нагайки. Прийшли часи, яких не сподівались навіть найбільш патріотичні голови. Шпик, поліцай чи п’яний жовняр стали панами життя і смерті іноді лояль­ного ще вчора громадянина. Про який-небудь «закон» оби­ватель починає хутко забувати, він замикається у своїй шкаралупі, в національні свята вивішує на балконі дер­жавний прапор, співає під пам’ятником Міцкевича на команду поліції «Ми перша бригада» * або «Єще Поль- ска...» ♦, на команду ж влади ухвалює резолюції про явне голосування до сейму і ночами хвилюється його серце у непевності і великій тривозі за посаду, за опінію ³ на­чальства. Еліта польської інтелігенції не цікавиться бі- жучими подіями, її займають куди пекучіші проблеми; відьми й чорти середньовічні, «Інститут попєраня тфур- чосьці літерацкєй» *, новий кабарет у Варшаві або повий еротичний скандал в колах вибрапців долі.

Найвизначніші і найбільш «поступові» представники польської літератури й журналістики явно й славно про­дають себе урядові і пишуть щотижня або й щодня па­негірики в честь вусатого маршала (Пілсудського). «Бя- домосці літерацкє» *, журнал, що гуртує біля себе най­кращі сили сучасної польської літератури й критики, став лейборганом уряду маршалка і у нечуваній ревності своїй порпас — шукає аналогій з Наполеоном Бонапарте *. Про політичну сатиру й говорити не доводиться. Редактором єдиного в Польщі «чисто сатиричного» журналу «Цирулік Варшавскі» є ... головний цензор в місті Варшаві. Майже вся т[ак] зв[ана] популярна, тобто брукова преса є сьогодні

фінансована урядом. «Квіт» польського жіноцтва не від­стає від чоловіків і продає себе не менше дорого. Нещо­давно викрили у Варшаві гніздечко, де найкращі перли­ни польського аристократичного й мистецького світу жерт­вували свою красу по тарифу 50 злотих за «сеанс».

А тим часом у хатках солом’яних, на передмістях бо­лотяних розпука глуха. 60% селянських господарств зруй­новано дощенту, кількасот тисяч зареєстрованих безробіт­них жде не діждеться кращої долі і в одчаї п’ястуки ненависті затискає.

II

Колись, пане дзєто, бувало, підійде свято травневої конституції або роковини якогось повстання, оселедцями повиснуть з балконів біло-червоні прапори, у кожному другому віконці тобі, пане дзєю, грамофоник з почуттям «Боже цось Польске» * виригує, а процесії йдуть, бузи цвітуть,— були часи, пане дзєю! Під пам’ятником Слова­цькому або якомусь Ягайлу *, бувало, зберуться делегати самі, хто з пошти, хто зі школи, а хто і з самої ЦК полі­ції *, за ними непроглядна товпа, і витає, знаєте, над усіма якийсь такий настрій незвичайний і дух пивний колиш­ній, пільзненський. Вийде ото директор гімназії якої або й сам бурмістр, вирине понад товпою, і таке вам скаже, так Міцкевичем до серця промовить, що баранами ревуть «патріотичні» делегати. А ото дітоньки малі, усі у білому, наче ангелики божі, що то від сьомого року життя в шко­лі завжди па устах у них кожний круль, що то «встомпіл на трон, вирушил, розбіл, подбіл, завойовал, і заложил»; і найясніша панєпка у Ченстохові *, неземними голосками «Сердешна матко» * заспівають і отак вам, пана дзєю, на душі стане, що плач не плач, а таки Маткі-Польскі дозарізу хочеться...

І ото прийшла вкінці Польска, здійснився сон «патріо­тичних» поколінь, і в одну ніч на всіх трафтках ⁴ вицвіли полоси біло-червоні. То-то плачу радісного було, папє дзєю, і всі «вєщи» ⁵ тричі обернулися в могилах з втіхи.