ЛІРНИКОВІ ДУМИ

Спить- цариця, не проспиться.
Давид походжає,
Походжає, поглядає
І письмо читає:

«Коли мати з сином спала,

Голова жіноча -
Видить бог і видять люде -
Не варт жмені клоччя!»

І забились його жили,

І ожили кості: -
Давид зразу догадався,
Хто приходив в гості.

Догадався, що ще в світі

Соломон гуляє.
І як сина відпитати -
Думоньку гадає.

«Га! - подумав,- зроблю плуга,

Плуга золотого.
Може, плугом відпитаю
Соломона свого!»

І зібрав він своє злото,

Казав збити, злити
І із того злота всього
Цілий плуг зробити.

І зібралися цигане,

Золото- стопили
І, на диво всьому світу,
З него плуг зробили.

І послав Давид по світі

Той плужок возити,
І питати, і писати,
Як будуть цінити.

XI

І цінили того плуга,
І ціну писали:
Скрізь від тисячі червоних
Менше не давали.

От додому повертають,-

Видять: під горою
Парубок якийсь обдертий
Ходить з чередою.

І ходить він з чередою,

Чорний хліб жвакає
І череду на дорогу
З поля виганяє.

Слуги й того не минули: -

Зачали просити
Подивитись на їх плуга,
Ціну йому збити.

І прийшов він. Зачинає,

Плуга оглядати.
«Да, плуг гарний, - промовляє,-
Нічого казати.

І чересло, і полиця,

І леміш хороший.
Кого злидні їдять три дні,
Дав би купу грошей.

І як дощики, на щастя,

В маю перепадуть,
Тогді плуг йому придасться,
Й гроші не пропадуть.

А не будь дощу ні разу-

Він не варт нічого:
І не тілько хліба сего -
Сухарця цвілого!»

Записали й се ті люде

На папері свому
І поїхали, сердиті,
До самого дому.

XII

І приїхали додому.
Став Давид питати:
«Що там, люде, в білім світі
Про мій плуг чувати?»

Слуги низько поклонились,

Стали говорити:
«Даруй боже тобі, царю,
Многі літа жити!

Ісходили ми всю землю,

Скрізь людей питали,-
Скрізь від тисячі червоних
Менше не давали.

Лиш пастух їдей поганий

З пантелику збився:
Не цінив він твого плуга,
Тілько з него кпився.

Оцінив лиш на дві копи

І сказав до того,
Що, як в маю дощ не буде,
Він не варт нічого!»

«Ой самі ви,- Давид каже,-

3 пантелику збились,
Да і тії разом з вами,
Що в ціну гонились.

З вас усіх пастух убогий

Єсть найрозумніший.
І пастух той - видно діло -
Син мій наймудріший.

Беріть, люде, коні в стайні,

Каждий вороного,
Поїжджайте, доганяйте
Соломона мого!..»

І зачали люди всюди

Їздити, питати.
Лиш да ремне - в чистім полі
Вітру не піймати!

XIІІ